Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Проте значна кількість «куркулів» з України та інших зернових регіонів опинилися набагато далі від дому. Між 1930 і 1933 роками понад 2 мільйона селян були виселені до Сибіру, північної Росії, Центральної Азії та інших малонаселених регіонів Радянського Союзу. Там вони жили в «спеціальних поселеннях», котрі їм не дозволяли залишати.[437] Історія великого переселення цих людей — це окрема від колективізації й голоду історія, хоча й не менш трагічна. Це переселення було першим і найбільш хаотичним з кількох радянських депортацій 1930–1940 років. Цілі родини садовили в дерев’яні вантажні вагони, в яких вони долали тисячі кілометрів, а потім людей викидали у відкритих полях, без їжі або даху над головою, тому що про їх розміщення ніхто не піклувався. Інших відвозили до сіл у Центральній Азії, де місцеві казахи інколи допомагали підозрілим прибульцям, а інколи ні. Багато людей помирало під час подорожі або протягом першої зими, до того ж їхні поселення не мали прямого зв’язку із зовнішнім світом.

Майже повсюди умови проживання в спецпоселеннях були найпримітивнішими, якщо це можна було назвати умовами, а місцеві керівники — неорганізованими та недбалими. Як згадував один ув’язнений, по прибутті в одне поселення, що пізніше стало трудовим табором в Архангельській області, вони не побачили «ні бараків, ні села. Були лише намети для охоронців і для обладнання. Нас було небагато, можливо півтори тисячі. Більшість — це селяни середнього віку, колишні куркулі. І злочинці».[438] У лютому 1930 року Політбюро терміново обговорило факт непідготовленості Сибіру до прийняття такої великої кількості в’язнів, не кажучи про жінок і дітей. Було вирішено, що ОГПУ буде ділити депортованих на три «черги», перша кількістю не більш як 60 тисяч сімей. Україна, Білорусь та інші регіони з великою кількістю «куркулів» мали узгодити свої дії з управлінням.[439]