Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Проте значна кількість «куркулів» з України та інших зернових регіонів опинилися набагато далі від дому. Між 1930 і 1933 роками понад 2 мільйона селян були виселені до Сибіру, північної Росії, Центральної Азії та інших малонаселених регіонів Радянського Союзу. Там вони жили в «спеціальних поселеннях», котрі їм не дозволяли залишати.[437] Історія великого переселення цих людей — це окрема від колективізації й голоду історія, хоча й не менш трагічна. Це переселення було першим і найбільш хаотичним з кількох радянських депортацій 1930–1940 років. Цілі родини садовили в дерев’яні вантажні вагони, в яких вони долали тисячі кілометрів, а потім людей викидали у відкритих полях, без їжі або даху над головою, тому що про їх розміщення ніхто не піклувався. Інших відвозили до сіл у Центральній Азії, де місцеві казахи інколи допомагали підозрілим прибульцям, а інколи ні. Багато людей помирало під час подорожі або протягом першої зими, до того ж їхні поселення не мали прямого зв’язку із зовнішнім світом.
Майже повсюди умови проживання в спецпоселеннях були найпримітивнішими, якщо це можна було назвати умовами, а місцеві керівники — неорганізованими та недбалими. Як згадував один ув’язнений, по прибутті в одне поселення, що пізніше стало трудовим табором в Архангельській області, вони не побачили «ні бараків, ні села. Були лише намети для охоронців і для обладнання. Нас було небагато, можливо півтори тисячі. Більшість — це селяни середнього віку, колишні куркулі. І злочинці».[438] У лютому 1930 року Політбюро терміново обговорило факт непідготовленості Сибіру до прийняття такої великої кількості в’язнів, не кажучи про жінок і дітей. Було вирішено, що ОГПУ буде ділити депортованих на три «черги», перша кількістю не більш як 60 тисяч сімей. Україна, Білорусь та інші регіони з великою кількістю «куркулів» мали узгодити свої дії з управлінням.[439]
Тим часом, завдяки тисячам депортованих «куркулів» швидко зростала радянська система трудових таборів, котра згодом стане відома як ГУЛАГ. Між 1930 і 1933 роком щонайменше 100 000 «куркулів» потрапили саме в ГУЛАГ, і, щоб їх розмістити, систему розвивали.[440] У цей час досить невелику групу «політичних» таборів на Соловецьких островах розширили на північ та схід. Під керівництвом ОГПУ, ГУЛАГ розпочав нову серію амбітних промислових проектів: Біломорканал, вугільні шахти у Воркуті, золоті копальні на Колимі. Діяльність усіх цих підприємств стала можливою завдяки раптовій появі достатньої кількості в’язнів.[441] І навпаки, у деяких регіонах честолюбні місцеві керівники намагалися збільшити чисельність ув’язнених для розширення своїх промислових проектів. На Уралі місцеві бюрократи прагнули збільшити кількість «куркулів» саме через потребу в робочій силі для місцевих вугільних шахт і металургійних підприємств, які відтепер мали виконати немислимі плани першої п’ятирічки.[442]
Урешті-решт долі «куркулів» склалися так само по-різному, як і долі інших в’язнів ГУЛАГу та радянських депортованих. Деякі загинули від голоду, інших стратили як «ворогів народу» під час Великого терору в 1937 році. Дехто залишився в містах або промислових центрах, до яких їх було переселено, поступово інтегрувавшись у радянський робітничий клас. Інших мобілізували до Червоної армії, й вони воювали з нацистами. Багато колишніх «куркулів» вважали, що переселення врятувало їх від голоду 1932–1933 років: у 1980-х один український селянин повідав збирачу усної історії, що йому пощастило бути депортованим до Сибіру, адже він зміг перевезти туди свою родину, коли тут почався голод.[443]
Більшість «куркулів» ніколи не повернулися до своїх сіл. Вони так і залишилися на Донбасі або в Сибіру, вже не займалися сільським господарством, стали представниками робітничого класу. Таким чином сталінська політика, яка мала відірвати від землі найбільш успішних, найбільш ефективних та найбільш норовливих селян, досягла своєї мети.
З-поміж багатьох методів організації революції на селі розкуркулення виявилося найбільш вражаючим. Його супроводжував досить потужний ідеологічний напад на «систему», яку нібито уособлювали «куркулі», а заступити її повинні були колгоспи. Саме колгоспи покликані були змінити економічну структуру села, його соціальний і культурний устрій, оприсутнений у сільських церквах, священиках та інших релігійних символах. Переслідування релігійних організацій розпочалося в 1917 році й закінчилося тільки з розпадом СРСР, а в Україні спалах брутальних гонінь припав на час колективізації. Це не було випадковим збігом: у січні 1930 року постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про колективізацію також передбачала закриття церков та масові арешти священиків: радянські лідери усвідомлювали, що революція класової та економічної структури села потребує революції звичного життя, традицій та моралі.
437
Н. А. Ивницкий, Коллективизация и раскулачивание, начало 30-х годов (Москва: Интерпракс, 1994), 122–37; також В. Н. Земсков, “Спец-поселенцы (по документам НКВД-МВД-СССР)”, Социологические исследования 11 (1990), 4.
438
Н. А. Морозов, ГУЛАГ в Коми Крае, 1929–1956 (Сыктывкар: Сыктывкарский государственный университет, 1997), 104.
439
РДАСПІ, 17/3/775/ (1930), 15–16, в кн. В. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 2, 174–5.
440
Н. А. Ивницкий, Коллективизация и раскулачивание, 122–37, див. також В. Н. Земсков, “Спецпоселенцы (по документам НКВД-МВД-СССР)”, 4.
441
Anne Applebaum, Gulag: A History (New York: Doubleday, 2003), 46–50.
442
James Harris, “The Growth of the Gulag: Forced Labor in the Urals Region, 1929–31”, The Russian Review 56, no. 2 (1997), 265–80.
443
Нолл, Трансформація громадянського суспільства, 125.