Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 191
Перейти на страницу:

Проте значна кількість «куркулів» з України та інших зернових регіонів опинилися набагато далі від дому. Між 1930 і 1933 роками понад 2 мільйона селян були виселені до Сибіру, північної Росії, Центральної Азії та інших малонаселених регіонів Радянського Союзу. Там вони жили в «спеціальних поселеннях», котрі їм не дозволяли залишати.[437] Історія великого переселення цих людей — це окрема від колективізації й голоду історія, хоча й не менш трагічна. Це переселення було першим і найбільш хаотичним з кількох радянських депортацій 1930–1940 років. Цілі родини садовили в дерев’яні вантажні вагони, в яких вони долали тисячі кілометрів, а потім людей викидали у відкритих полях, без їжі або даху над головою, тому що про їх розміщення ніхто не піклувався. Інших відвозили до сіл у Центральній Азії, де місцеві казахи інколи допомагали підозрілим прибульцям, а інколи ні. Багато людей помирало під час подорожі або протягом першої зими, до того ж їхні поселення не мали прямого зв’язку із зовнішнім світом.

Майже повсюди умови проживання в спецпоселеннях були найпримітивнішими, якщо це можна було назвати умовами, а місцеві керівники — неорганізованими та недбалими. Як згадував один ув’язнений, по прибутті в одне поселення, що пізніше стало трудовим табором в Архангельській області, вони не побачили «ні бараків, ні села. Були лише намети для охоронців і для обладнання. Нас було небагато, можливо півтори тисячі. Більшість — це селяни середнього віку, колишні куркулі. І злочинці».[438] У лютому 1930 року Політбюро терміново обговорило факт непідготовленості Сибіру до прийняття такої великої кількості в’язнів, не кажучи про жінок і дітей. Було вирішено, що ОГПУ буде ділити депортованих на три «черги», перша кількістю не більш як 60 тисяч сімей. Україна, Білорусь та інші регіони з великою кількістю «куркулів» мали узгодити свої дії з управлінням.[439]

Тим часом, завдяки тисячам депортованих «куркулів» швидко зростала радянська система трудових таборів, котра згодом стане відома як ГУЛАГ. Між 1930 і 1933 роком щонайменше 100 000 «куркулів» потрапили саме в ГУЛАГ, і, щоб їх розмістити, систему розвивали.[440] У цей час досить невелику групу «політичних» таборів на Соловецьких островах розширили на північ та схід. Під керівництвом ОГПУ, ГУЛАГ розпочав нову серію амбітних промислових проектів: Біломорканал, вугільні шахти у Воркуті, золоті копальні на Колимі. Діяльність усіх цих підприємств стала можливою завдяки раптовій появі достатньої кількості в’язнів.[441] І навпаки, у деяких регіонах честолюбні місцеві керівники намагалися збільшити чисельність ув’язнених для розширення своїх промислових проектів. На Уралі місцеві бюрократи прагнули збільшити кількість «куркулів» саме через потребу в робочій силі для місцевих вугільних шахт і металургійних підприємств, які відтепер мали виконати немислимі плани першої п’ятирічки.[442]

Урешті-решт долі «куркулів» склалися так само по-різному, як і долі інших в’язнів ГУЛАГу та радянських депортованих. Деякі загинули від голоду, інших стратили як «ворогів народу» під час Великого терору в 1937 році. Дехто залишився в містах або промислових центрах, до яких їх було переселено, поступово інтегрувавшись у радянський робітничий клас. Інших мобілізували до Червоної армії, й вони воювали з нацистами. Багато колишніх «куркулів» вважали, що переселення врятувало їх від голоду 1932–1933 років: у 1980-х один український селянин повідав збирачу усної історії, що йому пощастило бути депортованим до Сибіру, адже він зміг перевезти туди свою родину, коли тут почався голод.[443]

Більшість «куркулів» ніколи не повернулися до своїх сіл. Вони так і залишилися на Донбасі або в Сибіру, вже не займалися сільським господарством, стали представниками робітничого класу. Таким чином сталінська політика, яка мала відірвати від землі найбільш успішних, найбільш ефективних та найбільш норовливих селян, досягла своєї мети.

З-поміж багатьох методів організації революції на селі розкуркулення виявилося найбільш вражаючим. Його супроводжував досить потужний ідеологічний напад на «систему», яку нібито уособлювали «куркулі», а заступити її повинні були колгоспи. Саме колгоспи покликані були змінити економічну структуру села, його соціальний і культурний устрій, оприсутнений у сільських церквах, священиках та інших релігійних символах. Переслідування релігійних організацій розпочалося в 1917 році й закінчилося тільки з розпадом СРСР, а в Україні спалах брутальних гонінь припав на час колективізації. Це не було випадковим збігом: у січні 1930 року постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про колективізацію також передбачала закриття церков та масові арешти священиків: радянські лідери усвідомлювали, що революція класової та економічної структури села потребує революції звичного життя, традицій та моралі.

вернуться

437

Н. А. Ивницкий, Коллективизация и раскулачивание, начало 30-х годов (Москва: Интерпракс, 1994), 122–37; також В. Н. Земсков, “Спец-поселенцы (по документам НКВД-МВД-СССР)”, Социологические исследования 11 (1990), 4.

вернуться

438

Н. А. Морозов, ГУЛАГ в Коми Крае, 1929–1956 (Сыктывкар: Сыктывкарский государственный университет, 1997), 104.

вернуться

439

РДАСПІ, 17/3/775/ (1930), 15–16, в кн. В. Данилов та ін., ред., Трагедия советской деревни, том 2, 174–5.

вернуться

440

Н. А. Ивницкий, Коллективизация и раскулачивание, 122–37, див. також В. Н. Земсков, “Спецпоселенцы (по документам НКВД-МВД-СССР)”, 4.

вернуться

441

Anne Applebaum, Gulag: A History (New York: Doubleday, 2003), 46–50.

вернуться

442

James Harris, “The Growth of the Gulag: Forced Labor in the Urals Region, 1929–31”, The Russian Review 56, no. 2 (1997), 265–80.

вернуться

443

Нолл, Трансформація громадянського суспільства, 125.

1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)