Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Шула знову замовкла, а тоді тихенько сказала: «Ось що зробила міс Тілні». І заплакала. «Une femme remarquable», — ці останні слова було ледь чути.
Розамунда Кодлінг з Серрей Чепл влаштувала мені зустріч з ще однією жінкою з їхньої спільноти, яка пам’ятала Елсі. Ґрейс Везерлі мала майже дев’яносто років і спершу була проти зустрічі зі мною, оскільки не довіряла юристам. Все ж вона погодилася, і ми зустрілися після ранкової недільної служби. «Її обличчя виділялося у натовпі — вольове, у зморшках, пильний і ясний погляд очей, волосся прекрасного, глибокого білого кольору» — такою вона пам’ятала міс Тілні ще з 1930-х років, з часів занять у недільній школі, після подорожей до Північної Африки.
«Я краще пам’ятаю її брата, хоча він мені не дуже подобався, — підкреслено сказала Ґрейс. — Він не мав такої вдачі, як його сестра, був трохи дивним». Жінка поринула у спогади. «У 1935 році мене посадили коло неї, — сказала Ґрейс чітко, але трохи схвильовано. — Вона була зовсім безстрашною і відданою дітям, це те, що надихало її діяти». Вона замовкла. «Це те, що надихає нас». Її лице освітила посмішка: «Коли я була ще підлітком, не скажу, що вона була моїм кумиром, це неправильне слово, але я захоплювалася цією жінкою. Вона була безстрашною».
Ґрейс чула розмови членів церковної спільноти про діяльність міс Тілні і різні чутки про неї: «Казали, що вона рятує єврейських немовлят». Подробиць вона не знала. У церкві тих немовлят ніколи не бачили. «Це було під час війни, бо вона була закордоном, а в той час хотіли позбутися євреїв. Міс Тілні була безстрашною, вона бачила тих бідолашних дітей і рятувала їх. Вона зробила величезну роботу, ризикуючи власним життям».
Якийсь час ми сиділи мовчки. «Тепер ви прийшли до нас», — з посмішкою сказала Ґрейс. «Я не думаю, що це було через те, що помирали саме єврейські діти, — додала вона. — Йшлося про те, що Гітлер наробив багато біди. Нею керувало людське співчуття. Зрештою, християни мають іти на допомогу усім, хто в біді».
Ґрейс повернулася думками в той час і згадувала про власні старання. «Які труднощі мені довелося долати? — спитала вона вголос. — Нічого особливого. Гестапо мене силою нікуди не забирало. Вона ж могла втратити усе. Вона могла втратити своє життя будь-якої миті».
Ґрейс знала, що міс Тілні була інтернована. «Я не знаю, чому, — продовжувала вона, — але вона була палицею в колесі на материку, намагаючись рятувати життя тих, кого Гітлер хотів убити». Ґрейс пишалася тим, що знала міс Тілні, жінку, якій «пощастило залишитися живою». Вона підвела нашу розмову до кінця: «Вона була чуйною, яскравою, великодушною, — мовчанка. — І палицею в колесі».
Ґрейс була дуже рада, що я дістався до їхньої церковної спільноти: «Як добре, що ви нас знайшли, як добре, що ви побачили світло».
«Хіба тобі не було цікаво, чим керувалася міс Тілні у своїх діях?» — спитав я свою маму. «А що б від цього змінилося?» — відповіла вона. Все ж я хотів зрозуміти, чому міс Тілні вчиняла так, як вона вчиняла: їхала до Відня, аби врятувати єврейське дитя, переховувала Сашу Кравеца, наражаючи себе на страшну небезпеку.
Розповіді Ґрейс Везерлі та інших дали мені певні ключі для розуміння, тож я вирішив знову приїхати до Серрей Чепл, аби зустрітися з Розамундою Кодлінг. Вона знайшла для мене деяку інформацію і трохи вагалася, чи ділитися нею.
«Це делікатна тема, — сказала вона, але вона мала відповідь, хоч і вельми специфічну у текстуальному сенсі. — Йдеться про її, міс Тілні, велику любов во Христі до єврейського народу». «Продовжуйте», — сказав я. «Здається, її імпульсом було буквальне тлумачення послання Павла до римлян».
Розамунда звернула мою увагу на відповідні рядки з цього знаменитого послання, рядки, з яких стало очевидно, що моя мати — а через неї і я — були перед міс Тілні в боргу. Ми разом із Розамундою почали читати «До римлян», 1:16: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові»[26].
26
Цитата з «Послання до Римлян» апостола Павла.