#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
Присіла поряд із полковником, уп’ялася поглядом у монітор комп’ютера.
— А як ми на чорно-білому відео розпізнаємо зелений «міні-купер»? — запитала з розпачем, бо знала відповідь.
— Ніяк! — буркнув чоловік. — І вся ця версія — ніяка і веде у нікуди! Але, щоби поставити на ній хрест, маю продивитися шлях кількох старих «мініків» сімдесятого року, які вдалося відшукати у Києві.
Від автівок на відео почало мерехтіти в очах уже за кілька хвилин перегляду: кожен окремий шматок його здавався пані Жадкіній безглуздою маячнею без суті. Мружила очі, щоби хоч якось зосередитися, та все більше схилялася до того, що чоловік правий і вони марнують час.
— Може, додому? — запропонувала.
— Відпочинь трохи, а я додивлюся, — відповів полковник. — Матеріалу ще — на півгодини, не більше.
Пані Жадкіна відкинулася у кріслі, заплющила очі. Скільки хвилин куняла? Невідомо. І як так сталося, що відкрила очі саме тоді, коли полковник хропів, поклавши голову на стіл, а на моніторі його комп’ютера з’явилося відео із АЗС? Юлія Володимирівна кинула байдужий погляд на монітор і очам не повірила.
— Галя? — прошепотіла вражено. Уп’ялася очима у монітор. Це ж точно Галя Чорнобай! Змія, яку Юлія Володимирівна Жадкіна пригріла на власних грудях! Ось Галя вийшла з автівки… З «міні-купера»! Притискає до грудей немалий згорток, суне назустріч хлопцеві, що сеї миті виходить з будівлі АЗС.
— Феліксе! Феліксе, мать твою, прокинься! — вчепилася у чоловікову тушку, трусила щосили. — Феліксе, Господи, Боже ти мій! Та це ж Галя! Це вона так віддячила за все добро, що я для неї зробила!
Полковник зі слідчим Зубенком переглянули відео разів сорок. Перш за все виокремили лице хлопця, передали для оголошення у розшук, бо ідентифіковувати особу потреба відпала. На відео чітко роздивилися номер автівки, за номером вирахували власника: Консуматенка Юрія Івановича, 1994 року народження, уродженця міста Хмельницький. Розібралися з хлопцем, перейшли до дівчини. Максимально збільшили зображення, намагалися роздивитися, що у згортку.
— Це ж кіт! Кіт із квартири матері Гашинського! — вигукнув слідчий Зубенко.
— А раптом це просто якийсь сторонній кіт?.. — засумнівалася пані Жадкіна.
— Це — мамин кіт. Ошийник для Мурчика… я робив! Власними руками, — народний депутат Гашинський прибув за десять хвилин після того, як йому зателефонував полковник, хоча до того між подружжям Жадкіних відбувалася коротка, але яскрава й енергійна, як блискавка у нічному небі, розмова. Пані Жадкіна благала чоловіка не турбувати народного обранця і не нагадувати про себе зайвий раз, поки убивця його матері не впійманий, та полковник не мав сумніву: треба терміново зв’язатися з Орестом Валерійовичем, аби продемонструвати, як багато надзусиль вони докладають до пошуків того самого вбивці.
— Так це, вибачаюся, той самий ошийник? — обережно запитав полковник Жадкін Гашинського, намагаючись роздивитися на відео з камер стеження АЗС не тільки розмиті обриси кота, обгорнутого якоюсь тканиною, якого Галя тримала на руках, а й ошийник на його шиї.
Гашинський кивнув, перевів погляд на зупинене відео, на якому розгублена засмучена Галя притискала до себе згорток з котом…
— Присягаюся світлою пам’яттю моєї любої матінки! — прошепотів хижо, вказав на Галю. — Я з цієї тварюки зроблю сотню нових ошийників! Власними руками зроблю! — замовк, уп’явся у полковника Жадкіна підсліпуватими злими оченятами. — Полковнику! Принеси мені цю нелюдь на тарелі!
— Оресте Валерійовичу! Всіх знайду! І дівчину! І хлопця! І кота!
— І кейс?
— І кейс! — запопадливо завірив Жадкін.
— Спочатку дівчину і кота, полковнику! — наказав нардеп. — А хлопця мої люди пошукають.
Жадкіну геть не подобався такий розклад, та сперечатися з Гашинським не став.
— Ви праві! — завірив доброго сина своєї мами. — Якщо поєднаємо зусилля, скоріше знайдемо…
— Кейс? — нардеп, сука, дивився у корінь.
— Знав би ти, Феліксе, як я боюся його! — призналася пані Жадкіна, коли після опівночі народний депутат Гашинський, його набундючений помічник Льоня Бурсак і дві автівки охорони від’їхали від будівлі Головного управління національної поліції у місті Києві, помчали у бік Великої Житомирської.