#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
— І, вибачте, геть ваша Галя нерозсудлива! Ясно ж, що від проблем зі столиці до Затятового втекла, бо сюди з доброї волі мало хто переїжджає! — резюмувала. — Так нащо на новому місці нові проблеми на свою голову шукати?
— Звідки мені знати? — сказав Чорнобай. — Але спробую допомогти Галі з її бідами упоратися.
— І не намагайтеся, Андрію Івановичу! Бо тільки усе гірше стане! — відповіла мудра Казидорівна, глянувши на Чорнобая. — Ваша невістка нічиєї допомоги не прийме — ані вашої, ані будь-кого іншого! — помовчала, додала: — Вона не хоче нічиєї допомоги!
Ошелешений висновками Казидорівни Чорнобай дістався Затятового близько опівночі. Зупинив позашляховик перед обійстям: чекав, поки піднімуться автоматичні ворота, аби впустити автівку на подвір’я. Глянув на вікна — світяться… Відчув, як його накриває сентиментальна тиха радість: уже й забув, як то — коли вдома на тебе хтось чекає. Чи просто є!
Усміхнувся печально. Загнав автівку в гараж, розчахнув вхідні двері зрубу, втягнув носом смачні запахи тільки-то приготованої вечері. «Наче повернувся у сім’ю, де за мною скучили…» — подумав про те, чого ніколи не мав.
— Галю?.. — перетнув відкритий простір вітальні, посунув у бік кухні. — Смачно пахне! А я зголоднів. Із задоволенням з’їм усе, що ти приготувала! — молов, аби не мовчати: лікар Корчак радив якнайскорше встановити з невісткою контакт, який би став фундаментом взаємної довіри. Бо тільки якщо Галя довірятиме Чорнобаєві, йому вдасться умовити її лікуватися.
— Галю!..
Вона стояла біля кухонного острова боком до Чорнобая: у руці — ніж, на стільниці — дошка з хлібом, на плиті — каструлі, за спиною — вікно чорним тлом. Тоненька настільки, наче всього у ній — мало. Тільки світле волосся — густим ореолом. Дивилася перед собою в одну точку, здавалося: не бачить і не чує нікого навкруги.
— Галю! Агов!
Міцніше стиснула ніж, повернула до Чорнобая голову.
— Як… Тьома? — спитала тихо.
Чорнобай розгубився: що відповідати?!
— А що з Тьомою? — мовив врешті. — Ти ж… коли приїхала, сказала: з Тьомою все добре! Збрехала?
Не відповіла. Уп’ялася очима у Чорнобая.
— Ви брешете, — прошепотіла врешті.
— Так, досить! — ухопився за роздратування, як за рятівну соломину. — Що з тобою? Тобто… Пам’ятаю! Без запитань! А я і не питаю! Я тебе прошу: спробуй поводитися безконфліктно! Добре? Я тобі — не ворог! І люди у Затятовому тобі — не вороги!
— Хіба вони — люди?
— Чим же не догодили? Занадто прості для столичної дівчинки?
— Я не з Києва. Я — нізвідки. І малої батьківщини у мене немає.
— Так не буває.
— Ще й як буває. Я народилася у машині, коли тата з однієї військової частини переводили до іншої.
— Вибач. Не знав.
— Пусте. Я теж про вас нічого не знаю. І знати не хочу.
— І чому?
— Бо ви… забули, що у вас є син.
— Що ти знаєш, моралістко?! Ніколи не забував!
— Значить, зустрілися з Тьомою у Києві?
Глянув на невістку з прикрістю, ніби казав: от же зараза!
— Не зустрічався, — знизав плечима. — Що дивного? І раніше не втручався в особисті справи сина. Чи ти часто мене за останні два роки бачила?
— Кажу ж: забули, що у вас є син.
— А ти приїхала нагадати?! — із викликом їй.
Не знітилася. Усміхнулася сумно. Придушив роздратування. Підсунув високий табурет до стільниці кухонного острова, присів.
— Може, вже поїмо, а то в мене зараз шлунок до спини прилипне? Що у нас сьогодні на вечерю? — запитав доброзичливо.
— У вас — плов. Я ж обіцяла: готуватиму за те, що дали мені дах над головою.
— Хай так. А сама? Не вечерятимеш?
— Ні.
Глянув на дівчину напружено.
— Може, хоч таріль з пловом переді мною на стіл поставиш?
Мотнула головою затято: ні…
— Бачу тепер: Тьома… у вас вдався, — наче ляпас дала.
І як з такою довірливий контакт встановлювати?! Накидала колючих слів, розімкнула врешті пальці, поклала ніж у шухляду, мовчки посунула до коридору, який вів до гостьової кімнати: ані тобі «смачного», ані «добраніч».