#Галябезголови

Перш ніж діяти, спробувала порозставляти гравців на позиції, бо розглядала два варіанти розвитку подій. В обох, як не крути, активними персонажами виступали Анчин син Сашко і медсестра Лєнка Гвоздовська. Різниця лише в тому, що перший варіант передбачав благословення, яке Анка дарує Лєнці на завоювання Сашка, і хай собі бореться дівчина за жіноче щастя, бо результатом того щастя, на думку Анки, мало би стати не тільки возз’єднання Сашка і Лєнки, а й вигнання із Затятового пихатої невістки Чорнобая і повернення Андрія в обійми банкірші.

На відміну від першого, другий варіант базувався на поєднанні Сашка і Чорнобаєвої невістки, бо Анка дивилася на сина, та бачила себе молоду і дурну, коли вперше майбутнього чоловіка Толю Сулиму перестріла: та хай би світ руйнувався — її то не обходило, бо тільки Толя їй потрібен. І Сашко — такий! Закохався у Чорнобаєву невістку з першого погляду, і хіба не материна турбота — синові допомогти? Хай би виманив дівчину з Андрієвого гнізда, щоб Анка туди повернутися змогла.

Аналізувала обидва варіанти…

— Таке все… неоднозначне! — признавалася сама собі.

У кожному з варіантів — безліч косяків. Але й сидіти нічого не роблячи не збиралася, бо одразу після повернення Чорнобая зі столиці перестріла пані Хитрук і спитала демонстративно-байдужо:

— Що скажете, Казимиро Теодорівно? Коли невістка Андрієва поїде?

— Вона не поїде, Аню, — відповіла мудра Казидорівна. — Вона назавжди приїхала! — Помовчала, додала: — І Андрій Іванович біля неї — назавжди.

Ой, біда… Анці Сулимі наче хто розпечену пательню під дупу підставив: заметушилася, занервувала. Та що за примхи у молодих? Якого біса зі своїми проблемами їхати не до рідної мами, а до чоловікового батька?!

— Бо у чоловікового батька грошики водяться, — поставила діагноз. — Так ти у нас — корислива сучка? — звернулася до уявної Андрієвої невістки. — Тим більше… Треба гнати тебе із Затятового!

Отоді і вирішила підготувати громадську думку рідного міста, перш ніж розпочинати проти незваної гості війну, тим більше що Чорнобаєва невістка вже створила поживний ґрунт для розмов дурнуватою витівкою біля перукарні. У місті й досі згадували, як чужа дівчина стригла біля перукарні Тольку-каліку і як принизила ловку медсестричку Лєночку Гвоздовську, що вона день і ніч працює, як так коняка, дитину сама виховує, ще й встигає у матері на городі поратися!

Перший гачок закинула у розмові з відомою пащекухою Антоніною Василенко, яка мала на базарі кіоск із розливним пивом.

— Аню! Чула? — Антоніна будь-які плітки починала із запитань. — Кажуть, у Чорнобая поселилася дівка! І требує, щоби він організував у місті притулок для всіх бомжів київських! Щоби зі столиці до Затятового їх переселити! Уявляєш?

— Тоню, не ображай бідну родичку Чорнобая! — відповіла Анка Сулима.

— А вона — бідна?

— Всі, у кого в голові клепки не вистачає, бідні. Хіба ні? — натякнула Анка Сулима і для наочності покрутила пальцем біля скроні.