#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
— Може, зосередитися на пошуку зниклих з дому старої речей? — обережно порадила пані Жадкіна. — Будуть речі, знайдемо і людей.
Полковник лише пхикнув із прикрістю.
— Та ти що? Серйозно? А мені й на думку не спало! Що б я без тебе робив, жінко?!
Юлія Володимирівна пропустила повз вуха скепсис полковника: паніка минула! Налаштувалася боротися за власне життя до останнього. Перш за все того ж тринадцятого березня надвечір зібрала у «Беллі» персонал.
— Тимчасово виконувати обов’язки директора салону призначаю Євгенію Лисицю! — приголомшила дівчат. Та до Лисиці: — Женю, як тебе по батькові?
— Вікторівна. — Віднедавна масажистка чекала від життя набагато більше, ніж раніше, але щоб велика риба таким косяком пішла прямо у сітку…
— З цього дня салоном керуватиме Євгенія Вікторівна Лисиця!
— Юліє Володимирівно! А ви? — не втрималася Оля Корнійчук.
— А я — нікуди не подінуся! Буду з’являтися несподівано! Як грім посеред ясного дня! Перевірятиму вашу роботу і те, як Євгенія Вікторівна справляється, — відповіла пані Жадкіна, пригрозила великими штрафами у разі будь-яких косяків у роботі салону, сіла за кермо свого «мерседеса» і здиміла.
Розібралася з «Беллою», переключилася на ломбарди, комісійні магазини і навіть секонди. Скачала з Інтернету мапу міста із вказаними адресами усіх таких закладів, бо збиралася особисто об’їхати всі, та спершу завітала до Головного управління національної поліції у місті Києві, де й орав ниву правопорядку полковник Жадкін. Мусила на власні очі побачити фотографії зниклих із квартири депутатської матері речей, аби знати, що по ломбардах шукати.
Фелікс Аскольдович саме продивлявся відео, яке підлеглі зібрали з найближчих до будинку загиблої камер відеоспостереження. Поклав перед дружиною теку з фотографіями і описом зниклих з дому матері Гашинського речей: мовляв, вивчай, а мене не відволікай.
— А це тут нащо? — взяла до рук фотографію немолодої жінки: притискала до себе дебелого кота, на шиї якого красувався жовтий шкіряний ошийник з металевими шипами і кільцями.
— Кіт теж зник, — відповів полковник. — Шукаємо!
Знову зосередився на вивченні відео. Він запропонував підлеглим логічний алгоритм пошуків: скласти перелік автівок, які у день вбивства п’ятого березня були зафіксовані камерами стеження на вулиці, де жила мати депутата. Потім прослідкувати шлях кожної, а також з’ясувати особи людей, які були в салоні. Роботу ускладнив той факт, що у тихому печерському провулку камер відеоспостереження взагалі не було. Лиш за рогом біля кав’ярні, куди п’ятого березня Галя Чорнобай бігала по каву, камера не просто висіла, а й працювала: за нею можна було відслідкувати автівки, які повертали на тиху печерську вуличку чи виїжджали з неї.
Полковник укотре відслідковував рух автівок на відео, зупиняв його, по кожній з автівок уважно вивчав інформацію, яку вже встигли зібрати підлеглі. Найбільше Фелікса Жадкіна зацікавив сміттєвоз, який того дня довго стирчав на тихій печерській вулиці, і пан полковник навіть уявляв, як він повільно рухається від одного будинку до другого, зупиняється, аби випорожнити сміттєві баки, знову повільно рухається далі, знову зупиняється. «У такому режимі можна багато чого роздивитися навколо! — подумав. — Принаймні, якщо б я планував пограбувати стару, я би провів розвідку під виглядом водія сміттєвоза, і потім, після пограбування, сміттєвоз би згодився. Кому спаде на думку, що вбивця і грабіжник з кейсом може зникнути з місця події на сміттєвозі?..»
Версія здалася життєздатною, тож чотирнадцятого березня водія сміттєвоза і його помічника висмикнули з роботи і привезли до полковника на допит. Фелікс Жадкін шкірою відчував: розмова зі сміттярами принесе неабиякий результат!