#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
Наступного дня Затятове гуло: у Чорнобая живе психічно хвора і від того вкрай небезпечна дебілка, а таких і газовим балончиком не відлякаєш, бо…
— …На всю голову неадекватні! — розповідала Лєнка Гвоздовська, коли забігла до Сашкової автомайстерні і застала там не тільки Сашка, а й матінку його.
— Ні, Галя не така, — відповів Сашко.
Анка відмітила: при згадці про Чорнобаєву невістку син пожвавішав, усміхнувся, наче свіжий вітер йому в душу надмухав. Красиво, чорти забирай, але у чому перспектива?! «Е ні! — подумала. — Треба якось Сашка від тої Галі захистити, бо пропаде! Як я через батька його…» Тільки хотіла рота відкрити, а тут — Лєна поперед неї.
— Саш, мені видніше, повір! Я — медик! — обурилася. — Я таких притирених за кілометр розпізнаю і без довідки!
— А я власним очам вірю, — Сашко витер руки ганчіркою, потягнув велосипед до виходу з майстерні.
— А ти куди, синочку? — сполошилася Анка.
— До Галі, — відповів.
Анка розгубилася: плани ламалися просто у неї на очах. Лєна про плани банкірші не знала, тому загородила Сашкові путь. Дивилася в очі.
— Скажи чесно! Чорнобай попросив?
— Та ні. Сам хочу.
— А нащо?
— Не знаю. Просто хочу побачити її. Давно вже у місті, і нікуди не виходить.
— Ага! Один раз вийшла, та тільки того і встигла, що нормальних людей образити. Краще хай у Чорнобаєвому барлозі сидить, раз придуркувата!
— Краще я Галі місто покажу.
Лєнка так густо почервоніла од прикрощів, що аж Анці стало її шкода.
— Саш! — медсестра смикнула плечиком. — Такий ти наївний! От скажи! Нащо ти їй здався? Вона з таким, як ти, нікуди не піде!
Сімнадцятого березня Андрій Іванович Чорнобай прокинувся вдосвіта. Лежав на постелі биту годину, порожніми очима дивився у стелю і відчував себе невідворотно тупим! Мав вигадати задачу, у вирішенні якої сьогодні йому повинна допомогти Галя, бо розумів: тільки так і зможе хоч якось розворушити невістку. Та на думку не спадало нічого слушного! Що за чортівня? Він же, як правило, метикуватий! Добре, що Галя прокидається пізно. Ще є час подумати…
Ніч з шістнадцятого на сімнадцяте березня Галя не спала. Тепер, коли день і ніч у її житті поєдналися в одну густу сіру масу, подовгу лежала без сну із заплющеними очима. Мізки відмовлялися констатувати, коли саме дівчина провалюється у тривожний короткий уривчастий сон: вдень, уночі, увечері чи по обіді? Та коли прокидалася від сну і розплющувала очі, то не розуміла: а чи взагалі спала? Після сну, як і до нього, у душі панував суцільний морок.
От і цього ранку… Чи то всю ніч без сну пролежала із заплющеними очима, чи то поспала трохи — хтозна? Розплющила очі, згадала: сьогодні Чорнобай вимагатиме від неї допомоги. Аж брівки звела, бо серце билося: ні, ні, ні…
— Не піду, — прошепотіла. — Хай сам…
О десятій годині ранку Чорнобаю набридло вишукувати у собі креатив: не йшла думка, хоч трісни! Так нічого путнього і не вигадав, нашвидкуруч умився, спустився на перший поверх, на кухню, і вирішив діяти за обставинами!
О десятій годині ранку Галя остаточно вирішила: ні за яких умов не погодиться стати на допомогу Чорнобаєві. Сам факт активної участі у чужому житті наводив на дівчину ще більшого жаху і відчаю. Пішла на кухню, умовляла себе відмовити свекрові якомога делікатніше, щоб не дуже ображався.
О 10.01 стикнулися біля мармурової стільниці кухонного острова, як два ворожих кораблі. Галя мовчки кивнула Чорнобаєві: мовляв, доброго ранку. Напружено кивнув у відповідь: мовляв, доброго ранку, бо не знав, що далі казати і на яку допомогу невістку кликати. Здивувалася: чого це свекор мовчить? Пішла до електричного чайника, увімкнула. «Може, образився?» — подумала. Чорнобай прослідкував за Галею поглядом, пішов до холодильника. Дістав вершкове масло і сир, бо вже багато років снідав простим бутером із маслом і сиром. «Цікаво, чому вона мовчить?» — губився. Вже хотів сказати: «Галю, щодо допомоги… Я тут подумав… Може, не сьогодні!» — чи щось подібне, та раптом дзвінок на вхідних дверях — дзень.
— Чекаєш на когось? — ні з того ні з сього бовкнув Чорнобай.
— Я?! — щиро здивувалася. — Ні…
Та запитання спрацювало, бо почервоніла. «А раптом Тьома?» — подумала, і коли Чорнобай уже йшов відчиняти двері, заспішила, пішла поряд із ним. Разом зі свекром вийшла на подвір’я і лише тут зупинилася. Дивилася, як Чорнобай іде двором, розчиняє важку ковану хвіртку. Як відступає на крок, пропускаючи на подвір’я привітного Сашка, який тягнув за собою велосипед. Як зачиняє за Сашком хвіртку.