#Галябезголови

Та сьогодні худий не думав про майбутнє. Біг, спотикався, падав, озирався, та не бачив нічого. А на трасі біля повороту на Затятове під файним бордом, який і досі запрошував до «Левади», темний позашляховик злився з темною ніччю. А в його салоні лежав непритомний чоловік. Та він іще дихав.

Галя ще ніколи в житті не відчувала такого неймовірного піднесення. Зелений «міні-купер» деренчав, як порожнє відро, але долав і долав кілометри, витискав із себе залишки життєвих сил, наче розумів: дівчині ніяк не можна застрягнути посеред ночі! На неї чекає чоловік, без якого вона… не хоче!

Поряд із Галею на сидінні лежав мішок грошей, і був у тому глибинний зміст: заради грошей би так не мчала…

— Вже скоро, — шепотіла. — Ще трохи.

Не відчувала запаху горілих дротів, що потроху став заповнювати салон щасливої «жабки». А коли врешті унюхала, лиш звела брівки сердито — ніщо не зупинить! — відчинила всі вікна і сильніше натиснула на педаль швидкості.

До темного повороту на Затятове лишалося не більше трьохсот метрів, та Галя не помітила його, бо вірила в іншу правду: на повороті мала стояти автівка Чорнобая і привітно зустрічати її сяянням фар. Та навколо — лиш темрява. І сама Галя так небезпечно і так зухвало мчала темною автівкою, у якій не горіли фари!

Вона би точно проїхала повз поворот, та метрів за сто до нього перебиті кулями електричні дроти «міні-купера» врешті остаточно оплавилися і загорілися. Автівка в одну мить втратила керування, виїхала на зустрічну і на повній швидкості врізалася у темний позашляховик, який стояв на узбіччі біля повороту на Затятове. «Жабку» крутнуло від удару, лобове скло її прилипло до водійських дверей позашляховика. Непритомні Галя і Чорнобай опинилися так близько, що могли б почути дихання одне одного. Бо вони дихали. Дихали. Наче безкінечно повторювали без слів: завтра — буде, завтра — буде, завтра — буде…