#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
— Щось із мамою? — Чорнобай зиркнув на Сашка з тривогою.
— З мамою? Ні. Я до Галі.
— До мене? — Галя усміхнулася здивовано.
— Хочеш, місто тобі покажу? — Сашко дивився на Галю з відвертим захватом. Усміхався відкрито і щиро.
Чорнобай насупився.
— Е ні! Нічого не вийде, Сашко. У нас на сьогодні день по хвилинах розпланований, — швидко проказав і знов пішов до хвіртки. — Ми з Галею зараз… у бік «Левади» рухатимемося. На нас там уже чекають. Так що… — хвіртку розчахнув широко. — Давай іншим разом. Домовилися?
Сашко знизав плечима розгублено, вже потягнув велосипед до хвіртки, коли Галя раптом вигукнула голосно, дзвінко:
— А раптом іншого разу не буде?..
Того дня у затятівських пліткарів з’явився ще один привід перемити кістки придуркуватій невістці Андрія Івановича Чорнобая, бо такого видовища містечко ще не бачило. Довгою, як кишка, вулицею імені історика Корочуна на велосипеді їхав автомеханік Сашко Сулима. На багажнику, обхопивши тулуб хлопця обома руками, сиділа пихата невістка Чорнобая, із цікавістю зиркала то праворуч, то ліворуч. А у кількох метрах позаду парочки — от просто цирк, люди! — на малій швидкості жер бензин позашляховик Чорнобая. Сам хазяїн «Левади» із набундюченою пикою крутив кермо автівки, яка не їхала, а незвично для себе повзла-плазувала, аби зберегти дистанцію і од прикрості не розчавити двоколісне одоробало, яке плентало попереду!
— Андрію Івановичу! Ви невістку охороняєте?! — насмішкувато гукнула Чорнобаєві перукарка Ірка. Саме бігла до перукарні, та коли побачила вело-автопроцесію, пішла тихіше, не зводила очей з Чорнобая, зі значенням хитала головою замість того, аби собі під ноги дивитися, тому ледь не устряла носом в асфальт, та встояла.
Чорнобай не відповів, лиш мотнув головою роздратовано: мовляв, я ще перед тобою, Іро, не звітував! І сам розумів: дивно виглядає. Іншого втямити не міг: яка сила змушує його їхати услід за велосипедом, на якому Сашко везе вулицею насторожену, закриту на всі можливі засови Галю? «А раптом іншого разу не буде?» — сказала. Ті слова прив’язали Чорнобая до дівчини без ниток, наче вона пропаде навіки, якщо його поряд не буде.
«А чого ж?.. Хай покатається, — думав, не зводячи очей з Анчиного сина і невістки. — Раптом Галя Сашкові довіриться, розповість про хворобу. Тоді я через Сашка зможу довести їй, що варто боротися. І — вони нічого поганого не роблять! І я їм не заважаю. Я типу… у справах їду собі містом. І мені, дідько, по цимбалах, як те виглядає збоку… Чи не по цимбалах?..»
Сашко раптом крутнув кермом велосипеда, повернув з дороги до списаного вагона, який онук Казимири Теодорівни Хитрук, 20-річний Валя, перетворив на кав’ярню і зробив з того нічогенький-таки бізнес. Не тільки з вигадкою та смаком власними руками переробив дизайн і функціонал вагона, який став затишним, привітливим і розслабляючим, а й купував для кав’ярні якісну каву: духмяні запахи арабіки і робусти починали дражнити рецептори ще за кілька метрів до закладу.
Чорнобай зупинив позашляховик у кількох метрах від велосипеда, який Сашко вже прив’язував металевим ланцюгом до дерева. Опустив скло вікна, здивовано спостерігав за Галею: зацьковано дивилася на кав’ярню, на людей, що входили-виходили, косуючи на неї з неприхованою цікавістю. «Дідько! І якого вони їдять її очима?!» — роздратувався. А що поробиш? Усім очі не позатуляєш! «І нащо Сашко привіз сюди Галю?! Треба її звідси забирати!» — вирішив.
— Андрію Івановичу! — почув голос Сашка Сулими. — Ходімо з нами каву пити?
Чорнобай мимоволі глянув на Галю: що невістка про те думає? І здалося хазяїнові «Левади»: дівчина напружилася, звела брови, наче хотіла сказати: «Не треба, не хочу свекра поряд! Я і на велосипед, і на каву погодилася, аби подалі від нього бути!»
Твою ж… Мотнув головою: ні!
— Не хочете? — не відставав Сашко. — Тоді… велосипед постережете? — запитав ніяково. — Ви ж і далі — з нами?
— Хлопче, жартуєш?! Я і до того, як ти свій вєлік кайданами прикував, не з вами був! Ми просто рухалися в одному напрямку, бо я на базу їду! Чи не бачиш?! — відповів Чорнобай аж занадто суворо, аби тільки не показувати, як раптом розгубився.
Скло підняв. На газ! Позашляховик зірвався з місця, за півхвилини вже і зник.
Чорнобай не бачив, як Галя все так само зацьковано дивиться у бік людей, які виходять з кав’ярні і відверто витріщаються на неї з вікон колишнього вагона. Як раптом різко відвернулася і вже хотіла сказати Сашкові щось агресивне і недобре, бо світлі очі її потемнішали. Та Сашко… Усміхнений привітний Сашко випередив.