Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Інші бідняки ставали «куркулями», коли відмовлялися вступати до колгоспів. Моріс Хіндус перебував у кімнаті, коли приїжджий партієць переконував групу присутніх жінок у перевагах вступу до колгоспу в білоруському селі Вялікі Биков: «їм не доведеться доглядати за дітьми, стверджував чоловік, бо за ними дивитимуться в добре обладнаних яслах. Їм не треба поратися біля печі, адже їжу готуватимуть у їдальні...».

У відповідь на свою тираду спочатку було мовчання, а потім — «забагато крику». Нарешті, одна з жінок плюнула на всіх присутніх: «Лише свині сюди прийшли. Мені тут нічого робити». На цю репліку місцевий агітатор закричав: «Ви це бачили? Що ти сказала? Громадянка, біднячка, але з куркульськими думками в голові, тільки-но назвала нас свиньми!» Іншими словами, справа була не в її статках, а в «куркульських думках в її голові» — тобто в її опозиції до колективізації.[407]

Визначення зазнавало безкінечних змін та з неймовірною легкістю поширилось на представників національних меншин на території СРСР, зокрема на поляків і німців, багато з яких проживали в Україні. У 1929–1930 роках деякі українські посадовці вважали, що всіх етнічних німців в Україні, а деякі з них проживали тут з XVIII століття, треба переозначити на «куркулів». У відсотковому відношенні їх було розкуркулено і депортовано приблизно в три рази більше, ніж етнічних українців, також вони ставали об’єктом особливих переслідувань. «Де б ви, саранча, не оселилися на нашій землі, — казав голова колгоспу групі етнічних німців-селян, — не очікуйте Божої мани у поміч, ніхто не почує ваших огидних скарг».[408] Натомість євреїв дуже рідко кваліфікували як «куркулів». Хоча багатьох заарештовували за спекуляцію, серед них було мало землевласників, тому що в Російській імперії їм було заборонено володіти землею.

Спочатку деяких очільників ОГПУ непокоїла швидка зміна змістового наповнення терміна «куркуль». У записці до Сталіна, написаній у березні 1930 року, Ягода висловлював занепокоєння, що «середняки, бідняки і навіть наймити потрапляли в категорію “куркулів”. До цієї групи зараховували навіть червоних партизанів та сім’ї червоноармійців. У Середньому Поволжі «середняків та бідняків» було названо «куркулями в овечій шкурі». В Україні, скаржився Ягода, бідняків зачислили до «куркулів» лише на тій підставі, що вони були «гострими на язик» або створювали проблеми. У Центрально-Чорноземній області до списку «куркулів» включили трьох бідняків та поденщика, який був сином колишнього купця.[409]

Водночас саме ОГПУ було винним у постійних змістових змінах терміна: кількість людей, яких зараховували до «куркулів», збільшувалася переважно за наказами з Москви. Розпорядження з ліквідації «куркулів» супроводжували цифри і списки — скільки знищити, скільки виселити, скільки заслати до таборів ГУЛАГу, мережа котрих стрімко зростала, скільки змусити жити на виселках. Співробітники на місцях відповідали за виконання надісланих з центру планів, незалежно від наявності так званих куркулів. А якщо їх неможливо було знайти, то їх створювали.