#Галябезголови

— Посперечався б, та не хочу, — без агресії відповів Чорнобай: видряпування з чорної діри далося взнаки.

Черпак не мав те проковтнути, бо ж готувався у політику йти, а у політиків, як відомо, один принцип: останнє слово має лишитися за ними! І Черпак би не змовчав, та саме в ту мить вони з Чорнобаєм вийшли на лісову галявину за півкілометра від «Левади», посеред якої красувався відреставрований старовинний дерев’яний будиночок.

— Ця казка — теж твоя? — спитав Черпак, навіть не намагаючись приховати заздрощів.

— Виключно моя!

— Відмінно, брате! — Черпак згадав, що хоче стати політиком, має тримати удар і вивертати будь-які обставини собі на користь. — Зроблю тобі пропозицію, від якої не зможеш відмовитися!

— Здивуй!

— Орендую у тебе цю казкову хатинку на… рік!

— Ні…

— Згоден! Рік — хіба це строк? Орендую на п’ять років! Скільки хочеш? Заплачу готівкою! Зараз! Наперед за всі п’ять років!

— Брате. Ні, — Чорнобай м’яко усміхнувся: не пояснювати ж Черпакові, що барліг у колишньому вчительському будиночку — єдине місце на землі, де його відпускають спомини про чорні діри, які пошматували його життя, неначе п’яний кравець — відріз розкішного коштовного оксамиту.

Відтоді минуло два роки, а дерев’яний будиночок у лісових хащах так і лишився для Чорнобая найдушевнішим прихистком. Мало хто побував усередині, а ті, кому все ж пощастило, змогли роздивитися лише одну кімнату, у якій Чорнобай влаштував собі офіс: вигадливі дерев’яні фризи на стінах, важкий сосновий стіл ручної роботи, більше схожий на меблі з казки про трьох ведмедів. І незвичайне крісло з темного дуба — нагадувало трон, і щоб ніхто не мав у тому сумнівів, майстер вирізав на спинці лиш одне слово — ЦАР...

Чорнобай любив зачинятися у своєму барлозі, сидіти перед старовинним каміном, дивитися на вогонь, перебирати події життя і… культивувати у собі смирення, яке прийшло разом із необхідністю почуватися вільним, бо тільки такий симбіоз і вважав визначенням адекватного сприйняття життя.

Та сьогодні, коли Чорнобай приїхав на базу, аби зустрітися з Казимирою Теодорівною, до барлогу не пішов. Тинявся біля темного озера. Підставляв себе вітрові. А чому?

Казидорівна Чорнобаєві в душу лізти не стала, одразу — до справи. За хвилину виклала все, що думає про пихату і вередливу невістку хазяїна «Левади», бо за ці майже три доби встигла не тільки роздивитися і роззнайомитися з дівчиною, а й скласти про неї чітке уявлення. Намагалася не піддаватися емоціям: коротко, по суті — і про нахабство, з яким поводилася Галя, і про кейс, який явно хотіла кудись викинути, і про шокованих затятівських жінок, які почувалися смертельно ображеними, бо дівчина їм наче ляпасів надавала, коли взялася біля перукарні каліку Тольку Сулиму стригти, і про суперечку невістки Чорнобая з медсестрою Лєною Гвоздовською, яка, до речі, з власної ініціативи і безплатно пів місту зробила щеплення від гепатиту В!