Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Нарешті вона дійшла до яскраво-синьої гори і зупинилася перед нею.
Із круглого, темного отвору в яйці висунулася довга драбина - така довга, що було аж дивно, як це вона змогла там поміститися. Нарешті драбина досягла підніжжя яскраво-синьої гори. Узявшись за ної руками. Дитинна Царів- ня побачила, що геть уся вона складається із взаємопов'язаних літер, а кожна сходинка - то рядок. Дитинна Царівна почала підніматися і, долаючи щабель за щаблем, прочитувала такі слова:
ВЕРТАЙСЬ ВЕРТАЙСЬ ГЕТЬ ГЕТЬ ІДИ
НІКОЛИ ВЖЕ І ВЖЕ НІДЕ
НЕ СТРІТИСЬ НАМ НІ ВНІЧ НІ ВДЕНЬ
БО ЛИНІ ТОБІ ТОБІ ЛИШЕНЬ
ЗАКРИТИ Я МУШУ ДОРОГУ
ТО ЗВАЖ НА МОЮ ОСТОРОГУ
ЯКЩО ТИ СТАРЦЮ ЙДЕШ НАВСТРІЧ
ТО НЕПОПРАВНУ ЗВЕРШИШ РІЧ
ДВІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ Б ЗІЙШЛИСЬ
КІНЕЦЬ З ПОЧАТКОМ ПОВЕРНИСЬ
А НІ ТО В НЕЗРІВНЯННУ
ВПЛЕТЕНІ СЕБЕ ОМАНУ
Вона зупинилася, щоби зібратися з силами, і подивилася вгору. До кінця було ще дуже далеко. Вона не здолала навіть половини шляху.
- Я звертаюся до тебе, о Старцю Із Мандрівної Гори, - проказала вона голосно. - Якби ти не хотів, щоби ми зустрілися, ти не опустив би мені цієї драбини. Саме твоя заборона спонукає мене йти до тебе.
І вона підіймалася далі.
УСЕ ЩО ТИ ТВОРИШ КИМ ти є
ТОМУ СТОРОЖ ПЕРО моє
У ЛІТЕРУ ВВІЙДЕ ЗАТЯМ
УСЕ ЩО СВІТИЛОСЬ ЖИТТЯМ
ОТОЖ ЯК МЕНЕ ШУКАЄШ
САМ СОБІ Ж БІДИ НАПИТАЄШ
ТУТ КІНЕЦЬ ТА ПОЧАТОК ЖИТТЯ
ТЕБЕ СТАРІСТЬ НЕ СТРІНЕ ЦАРІВНО-ДИТЯ
Я СТАРИЙ НЕ БУВАВ У ДИТИННІМ КРАЮ
ЩО ЗБУРЮЄШ ТИ ТОМУ СПОКІЙ ДАЮ
ЖИТТЮ НЕ МОЖНА СМІТИ
СЕБЕ У МЕРТВІМ ЗРІТИ
І знову їй довелося зупинитися, щоби перевести дух. Тепер вона була вже дуже високо, а завірюха розхитувала драбину, наче тонку лозину. Але Дитинна Царівна продовжувала підніматися вгору, мідно хапаючись за обледенілі щаблі з літер. Так вона здолала останній відрізок драбини.
ЯКЩО ТЕБЕ ВМОВЛЯТЬ ДАРМА
Й ТАКЕ ВЖЕ ПРАГНЕННЯ ДІЙМА
ЧОГО НІКОЛИ ЩЕ Й НІДЕ
НЕ СМІЛО БУТЬ - ПІТИ НА ТЕ
СПИНИТЬ НЕ МАЮ ЗМОГИ
ТОЖ ЛАСКИ ЖДИ Б СТАРОГО
Здолавши останні щаблі, Дитинна Царівна тихо зітхнула - і подивилася вниз. Її широкі білі шати були пошматовані: клапті одежі звисали з численних рисочок, гачечків і гострячків драбини з літер. Те, що літери налаштовані проти неї, не надто її здивувало. Бо ця неприхильність була взаємною.
Просто перед собою вона побачила яйце і круглий отвір: драбина закінчувалася саме тут. Вона трохи постояла при вході, а тоді увійшла. Отвір, чи то пак люк, тут-таки зачинився за нею. Непорушно стояла вона в цілковитій темряві, чекаючи, що буде далі.
Але доволі довго не діялося нічого.
- Я вже тут, - сказала вона нарешті тихо кудись у темряву. Її голос розбудив відлуння, наче у великій порожній залі. Але, може, то був інший, набагато нижчий голос, який відповів їй тими самими словами?
Поступово вона почала розрізняти в темряві слабке червонувате світло. Його випромінювала якась книжка, що зависла в повітрі посередині яйцеподібного приміщення. Вона була розташована трохи навскоси, так що вдавалося розгледіти палітурку. Книга була в шовковій оправі мідяного кольору, що ряхтіла і відблискувала, і так само, як і на Клейноді, який Дитинна Царівна носила на шиї, на оправі книги виднілися дві гадюки, світла і темна, які кусали одна одну за хвіст, витворюючи таким чином овал. А в цьому овалі дивовижно переплетеною в’яззю був виведений заголовок:
НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ
У Бастіяна в голові все остаточно переплуталося. Адже це саме та книжка, яку він якраз читає! Він іще раз її роздивився. Так, тут не може бути жодного сумніву, це та сама книжка, яку він тримає в руках, і якраз про неї тут ідеться. Одначе невже книжка може опинитися всередині себе самої? Як?
Дитинна Царівна наблизилася до книжки, що ніби витала в повітрі, й побачила з того боку, за книгою, якраз навпроти себе, обличчя старця. На його лице світло падало знизу, з розкритих сторінок: блакитно-зелені літери в книжці сяяли і мерехтіли.
Обличчя старця було таке пооране зморшками, що нагадувало кору прадавнього дерева. Його борода була біла і довга, а очі - глибоко запалі, тож їх майже неможливо було розгледіти. Він був одягнений у синю чернечу рясу з каптуром, накинутим на голову, а в руці тримав олівець, яким весь час писав щось у книжці, не підводячи погляду.