Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Дитинна Царівна довго стояла мовчки і дивилася на нього, спостерігаючи. Те, що він робив, не було звичайним писанням: олівець поволі ковзав над порожньою сторінкою, а літери і слова виникали немовби самі собою: здавалося, вони виринають із порожнечі.
Дитинна Царівна прочитала, що там було написано, і виявилося, що це саме те, що діялося якраз у цю мить, а саме: «Дитинна Царівна прочитала, що там було написано ...»
- Усе, що відбувається, - мовила вона, - ти записуєш.
- Усе, що я записую, відбувається, - почула вона у відповідь. І знову цей низький, глибокий, приглушений голос, який спершу здався їй відлунням її власного.
Дивним було те, що Старець Із Мандрівної Гори не розтуляв уст. Він записав її і свої слова, і вона їх почула, одначе так, ніби вона тільки пригадала, що він щойно їх вимовив.
- Ти і я, і вся Фантазія - усе записано в цій книзі? - поцікавилася вона.
Він написав, а Дитинна Царівна водночас немовби почута його відповідь.
- Не так. Ця книга якраз і є ціла Фантазія, і ти, і я.
- І де ж ця книга?
- Ця книга у книзі, - була відповідь, яку він написав.
- Це значить, що вона всього лише відображення відображення? - запитала вона.
І він написав, а вона почула, як він сказав:
- Що показує дзеркало, яке відбивається в дзеркалі? Ти знаєш відповідь на це питання, Золотоока Повелителько Бажань?
Дитинна Царівна якусь мить мовчала, і Старець тут- таки написав, що вона мовчить.
Тоді вона тихо промовила:
- Я потребую твоєї допомоги.
- Я знаю, - відповів - і одночасно написав - він.
- Так, - відказала вона, - мабуть, так воно і повинно бути. Ти - пам’ять Фантазії і знаєш усе, що діялося аж до цієї миті. Але чи не міг би ти перегорнути кілька сторінок - і подивитися, що буде діятися далі?
- Там тільки порожні сторінки! - почулася відповідь. - Я можу говорити тільки про те, що вже трапилося. Я дізнався про це, прочитавши, а прочитав - пишучи. І знаю, бо прочитав. Бо написав, а отже, це сталося. Так Нескінченна Історія пише - творить - сама себе моєю рукою.
- То ти не знаєш, чому я до тебе прийшла?
- Ні, - почула вона його низький, глибокий, приглушений голос, а тим часом він писав, - і волів би, щоби цього не було. Через мене все стає остаточним і безповоротним, це стосується і тебе, Золотоока Повелителько Бажань. Це яйце - твоя гробниця і твоя домовина. Ти назавжди увійшла у пам’ять Фантазії. Навіки. Ти ніколи не зможеш звідси вийти.
- Кожне яйце, - відповіла вона, - є початком нового життя.
- Це правда, - написав і проказав Старець, - але тільки тоді, коли шкаралуща трісне.
- Ти можеш відкрити для мене вихід, - вигукнула Дитинна Царівна, - адже ти впустив мене.
Старець похитав головою - і водночас записав це.
- Ні, ти увійшла сюди тому, що була наділена великою силою, але тепер, коли ти вже тут, сили у тебе нема. Ми в цьому яйці зачинені навіки. Воістину, тобі не слід було приходити! Це кінець Нескінченної Історії.
Дитинна Царівна всміхнулася, здавалося, ці слова нітрохи її не збентежили.
- Ти і я, - відказала вона, - оскільки ми тут, неспроможні діяти там. Але є хтось, хто може.
- Тільки людська дитина, - написав Старець, - здатна дати новий початок усьому.
- Так, - відповіла Дитинна Царівна, - людська дитина.
І коли вона це сказала, Старець Із Мандрівної Гори повільно відірвав очі від книги і вперше подивився на Дитинну Царівну. Він глянув на неї неначе з іншого краю Всесвіту - з невимовної далечіні, з непроглядної пітьми. Але Золотоо- ка Повелителька Бажань витримала цей його погляд, не опустивши очей, і відповіла на нього своїм спокійним поглядом. То був мовчазний поєдинок. На якусь мить Старець Із Мандрівної Гори і Дитинна Царівна непорушно застигли.
Нарешті Старець знову схилився над книжкою і написав:
- Не виходь за межі того, що є і твоєю межею!
- Так я і роблю, - відповіла вона, - але той, про кого я кажу і на кого я чекаю, вже давно її перейшов. Він читає книжку, яку ти пишеш, і чує кожне слово, яке ми промовляємо. Отже, він уже з нами.
- Так, - почула вона голос Старця Із Мандрівної Гори, тоді як той писав, - він також уже безповоротно належить Нескінченній Історії, яка неуникненно стала його власного історією.
- Розкажи мені її! - наказала Дитинна Царівна. - Ти, що є пам’яттю Фантазії, розкажи мені Нескінченну історію - від самого початку, слово за словом, так, як ти її записав!
Рука, що писала, раптом здригнулася і затремтіла.
- Якщо я це зроблю, мені доведеться і писати все заново. А все, що я заново запишу, заново діятиметься.
- Хай буде так! - мовила Дитинна Царівна.
Бастіянові зробилося якось надзвичайно тривожно на душі. Що вона замислила? Якимось чином це стосувалося і його. Та якщо навіть у Старця Із Мандрівної Гори затремтіла рука...