Нескінченна історія

- Хіба хтось у Фантазії здатний зробити те, чого не мо­жеш ти?! - вигукнув Атрею.

- Такий є тільки один, - відповіла вона, - та й то, лише якщо сам цього захоче. Я говорю про Старця Із Мандрівної Гори.

Атрею вражено подивився на Дитинну Царівну.

- Старець Із Мандрівної Гори? - перепитав він. - Ти хочеш сказати, він насправді існує?

- А ти у цьому сумнівався?

- Старі люди у мене на батьківщині розповідають про нього маленьким дітям, коли ті нечемно поводяться і ніко­го не слухають. Кажуть, він записує у свою велику книгу всі вчинки, думки і почуття кожного з нас - і ці його записи залишаються на віки вічні. Це гарні або недобрі історії - залежно від того, хто на що заслуговує. Коли я був зовсім маленьким, я теж у це вірив, але потім вирішив, що то не більше ніж байка - лякати дітей.

- З байками зазвичай не все так просто, - всміхнулася вона.

- Невже ти його знаєш? - допитувався Атрею. - Ти його бачила?

Вона похитала головою.

- Якщо ми колись зустрінемося, це буде наша перша зустріч.

- У нас іще говорять, - продовжив Атрею, - що ніхто не знає, де розташована Гора Старця: він з’являється зненаць­ка то в одному місці, то в іншому, і зустріти його можна тільки з примхи випадку або за велінням долі.

- Так, - сказала Дитинна Царівна. - Старця Із Мандрі­вної Гори шукати не можна. Його можна тільки знайти.

- І ти також не можеш його шукати?

-1 я теж.

- А якщо ти його так і не знайдеш?

- Якщо він існує, я його знайду, - сказала вона, загад­ково всміхаючись. - А якщо я його знайду, значить, він іс­нує.

Атрею не зрозумів її відповіді. А тому нерішуче запи­тав:

- Він що, такий, як ти?

- Він такий, як я, - підтвердила вона, - тому що він у всьому є моєю протилежністю.

Атрею зрозумів, що більше вона нічого йому не скаже. До того ж, його турбувало й інше.

- Ти смертельно хвора, Золотоока Повелителько Ба­жань, - звернувся він до неї майже суворо. - І сама далеко не зайдеш. Бачу, твої слуги покинули тебе напризволяще. Фухур і я радо підемо за тобою, куди лише забажаєш, хоча, відверто кажучи, не знаю, чи матиме Фухур сили на ще од­ну подорож. Та ще й моя рана... Ти й сама переконалася, що я стою на ногах не надто твердо.

- Спасибі, Атрею, - відповіла вона. - Дякую тобі за пропозицію. Ти відважний і вірний. Але я й на гадці не ма­ла вирушати у путь разом із вами. Старця Із Мандрівної Горн можна зустріти тільки сам на сам. А Фухур зараз зо­всім не там, де ти його залишив. Він у такому місці, де рани миттю починають гоїтися, де хворий відразу ж відчуває приплив сил. І ти, Атрею, теж невдовзі там опинишся.

Дитинна Царівна стискала в руці Клейнод.

- Що це за місце?

- А ось цього тобі поки що знати не вільно. Тебе туди переправлять уві сні. Настане день, коли ти про все довіда­єшся.

- Та хіба ж я тепер зможу спати, - вирвалося в Атрею (йому було так прикро, що він аж забув про етикет і пошти­вість), - знаючи, що ти можеш умерти - будь-якої хвилини!

Дитинна Царівна знову тихо засміялася.