#Галябезголови

— Ні! Не зараз! — вилив коньяк назад з бокала до пляшки: дев’ятого березня мав бути у формі, бо зранку планував перевернути столицю догори дриґом, але знайти кваліфікованого лікаря, який знає, як лікувати СНІД!

Усе вирішилося геть не так, як прогнозував Чорнобай. Дев’ятого зранку йому зателефонували з приватної клініки, пацієнтом якої він значився вже років п’ять.

— Андрію Івановичу! Ви шукали для свого товариша лікаря, який працює з ВІЛ-інфікованими?

— Було таке, — відповів.

— Можемо вам допомогти. У нас сьогодні консультує дуже відомий інфекціоніст, кандидат медичних наук, доцент Ігор Петрович Корчак. До нього люди за півроку записуються.

— Так ви хочете спитати: чи влаштує мого товариша консультація за півроку?

— Ви ж — наш постійний пацієнт! Ми раді допомогти не тільки вам, а й вашим друзям. Можемо записати вашого товариша сьогодні на тринадцяту тридцять.

— Запишіть… мене! — відповів Чорнобай.

Зібрався за хвилину. Вийшов з дому, сів за кермо: без мети і потреби кружляв Києвом, аж поки не прийшов час їхати до приватної клініки.

— Тільки не подумайте, що в мене ця зараза, — сказав молодому, безвусому-безбородому і білолицьому, як дівчинка, доценту Корчаку, коли увійшов до кабінету, усівся навпроти лікаря.

— Перевірялися? — спитав той.

— У цьому немає необхідності.

— Тоді не факт, що ви здорові. Знаєте, скільки людей живуть, навіть не здогадуючись, що ВІЛ-позитивні? А скільки зареєстрованих нових випадків зараження…

— Позавчора ознайомився зі статистикою. Ледь не обісцявся від жаху.

— Краще відреагувати продуктивно.

— Добре, візьміть у мене що там треба, аби перевірити.

— Давайте спочатку поговоримо, — відповів інфекціоніст спокійно і доброзичливо.

Чорнобай відчув себе наче у церкві на сповіді: за п’ять хвилин намалював картину про Артема і Галю.

— І що мені з цим робити? Як дівчині допомогти? Я ж роблю вигляд, що не знаю про її хворобу. Боюся, що скажу — вона і втече.

— Наше псевдоморальне суспільство не виявляє толерантності і співчуття до ВІЛ-інфікованих, тому хворі воліють приховувати свої проблеми, щоб не перетворитися на ізгоїв. Якщо додати до цього внутрішню стигму…

— Самомордування?

Корчак кивнув:

— Хвороби тіла піддаються лікуванню. Якщо людина захоче лікувати тіло.

— Галя не хоче, — вже увечері, повертаючись до Затятового після довгої бесіди з не по роках мудрим інфекціоністом Ігорем Петровичем Корчаком, Чорнобай крутив кермо, знову і знову згадував зацькований спустошений погляд Галі. — Галя не хоче! — розумів, і від того на душі стало геть кепсько.

І що робити?

Відповідей не знаходив. Лише констатував: син, скоріш за все, файно бреше, виманюючи у нього гроші, бо, як вірити лікарю Корчаку, держава забезпечує ВІЛ-інфікованих ліками безплатно, у тому числі і препаратами з серії так званої доконтактної профілактики.