#Галябезголови

— Що за «період вікна»?

— Це період з моменту інфікування до появи антитіл у крові. Тобто я вже зараз можу бути зараженим, але, поки триває «період вікна», виявити ВІЛ за допомогою тестів неможливо.

— І довго триває цей період? — Чорнобай відчув, ніби здувається, як пробита автомобільна шина, спустошується, дихати стає важко.

— Кажуть: від місяця до трьох. Іноді — до півроку. А буває і так, що до року.

— …Жах! — Чорнобай роззирнувся, бо йому раптом до біса сильно захотілося сісти. Ноги не тримали. Та на парковці не передбачено лав!

— Тату! — Тьома зрозумів: упіймав хвилю. Аж усміхнувся. — Чуєш? Раптом я заражений! Невже ти був би проти, щоб я, може, останні місяці поїздив на тачці?

— Припини, Артеме! Мені б таке і на думку не спало! І ти дарма не захотів, аби я приїхав, коли я запропонував…

— Але ти однаково приїхав!

— Бо треба нормально поговорити, синку! Не телефоном! Я не пробачу собі, якщо не зроблю все, аби ти вилікувався, якщо раптом…

— Дякую, тату. Я вірив!

— Тоді розповідай: зараз — що?

— Знайшов класного лікаря, він пояснив: якщо я перебуваю у «періоді вікна» і є високий ризик того, що я можу бути зараженим, то слід приймати препарати з серії так званої доконтактної профілактики. Це допомагає запобіганню інфікування. — Тьома молов язиком, наче перед очима текст з Інтернету. Виходить, недарма час на читання витратив. І пам’ять не підвела.

— Так ти проходиш цю доконтактну профілактику? — спитав Чорнобай.

— Поки що проходжу! Гроші ще є, але скоро скінчаться, — обережно відповів Тьома, хоч по батькових очах розумів: можна вже не перестраховуватися. Тато — в шоці. Дай йому мотузку і накажи повіситися, аби син вижив, — виконає і не зойкне!

— Гроші — не проблема! Тільки скажи, скільки потрібно, — підтвердив Чорнобай припущення сина.

— Я у лікаря запитаю і тобі потім повідомлю, — якомога переконливіше відповів синочок.

— Добре. Заодно і твій новий номер телефону дізнаюся!

Тьома — лясь себе долонею по лобі: мовляв, ох я ж йолоп.

— Тату, вибач! Закрутився.

— Та добре, проїхали. Я ще хотів тебе про Галю запитати…

— Я про цю сволоту і згадувати не хочу! — майбутній психолог насупився. — Вона не просто зламала мені життя! Вона знищила мою віру в людей! У любов! У дружбу, милосердя…

— От давай — про милосердя, — Чорнобай перервав пафосний Артемів монолог, дивився на сина з гіркотою. — Я подумав: Галі ж теж допомога потрібна.

Тьома відвів погляд, заходив поряд з «маздою»: вигравав час, бо не розумів, як краще вчинити! Можна було б відповісти, що Галя — відрізаний шмат і хай тепер сама про себе думає, а допомагати їй — значить простити те, що шльондра, що брехала і зраджувала, що заразила! А можна було би погодитися з тим, що милосердя важливіше, і взяти у батька гроші на лікування Галі. Бо — не признаватися ж, що Галя — не хвора, а лише облита багнюкою з ніг до голови! Тоді й Тьомі батькових грошей не бачити!