Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Зілька ні бельмеса не тямить у зіллях і чарах. Вона хотіла лише відворожити Єрку від мене, а сама зробила отруту, і ненароком накликала на село щурів і потруїла криниці.
Селяни затихли. Стало чути, як скидається риба в озері і шумить на вітрі очерет.
— Звільніть його! — наказав Боримисл.
В цей час із натовпу почувся Зільчин крик:
— Люди, це не Чорний Вершник! Ним якась дівка командує!
І полетів другий камінь.
18
— У селі запасемося і їжею, і одягом. А ще є там файний мольфар. Він проведе обряд ославлення, — сказав Віт.
— Ти тут багато чому навчився за такий короткий час. Розкажи нам про обряд, і про мольфарів, і про себе теж можеш додати, — усміхнулась Рутенія.
Вони повільно спускалися в долину. Круті схили, вкриті зеленню, здавалося, не пускають до себе осінь. Далекі височенні гори, оповиті туманом, були такі близькі… Вони йшли ледь помітними стежками, які незрячий чугайстер бачив краще за них.
— Мольфари особливі. Їхні чари не схожі на чари відьмаків Словунії чи Богумиру. Вони інші. Чари Добровіна, твої, Рутеніє, та й самого Ворона ґрунтуються на замовляннях і обрядах, якими ви викликаєте Силу і пристосовуєте її до своїх потреб. Мольфари ж рідко вдаються до цього. Вони просто просять Силу, або ж, як вони її називають, Природу, про допомогу. І вона їм помагає! Там, на рівнинах, ви перетворюєте світ, Силу. Мольфари ж перетворюють себе.
Чугайстер оповів, як потрапив у гори. На нього чекали. Мольфари, мавки, гірські чугайстри. Діда не було. Він давно пішов у мандри на захід. А перед походом лишив заповіт: повідомив мольфарів про точний час появи свого онука.
— Уявляєте, точний час і місце моєї появи!
— Це ж треба! Чари передбачення давно втрачено на рівнинах! — захоплено вигукнув Золота. — Скількох лих можна було б уникнути!
— Не знаю, не знаю… Чи добре знати все наперед? Так і жити не схочеться, й робити будь-що, бо усе вже відомо… Ні, не хочу я такого дару. Хто зна, чи не від нього втікав мій дід?
Почався підйом. Подекуди траплялися дерева. Широкі, височенні. Бук, граб, береза, дуб. Потім смереки. Вони росли, здавалося, століттями — такими широкими були. Рутенія торкалася руками їхніх міцних стовбурів, і ті приязно скрипіли під вітром. На мить вона перестала чути чугайстра — лишилася лише вона і смереки. «Чи туди я йду?» — спитала вона їх. «Туди, туди, йди, йди!» — вчула відповідь. Виринувши із марень, знову почула Віта. Той оповідав про своє навчання.
— Вони хотіли взятися за мене всі разом!
— Ти встиг бодай чогось навчитися? — спитав Бось.
— Так. Навчився. Подолати зло навколо можна, лиш подолавши його в собі…
— Ну, а як же… як же… ну, там, кидатися вогнем, викликати Вихор Сили, читати думки ворога, бачити крізь стіни? — розчарувався Бось.
— Все це — зовні. Не варто ним захоплюватися. Це…
— Тим більше, нам ці сили не знадобляться. Ахруман слідкує, — перервала Рутенія чугайстра і злидня.
— Тут не відчує. У Мовчазних Горах забагато Сили. Забагато Природи. Ворон на цьому тлі нічого не розрізнить.
Стежка вела схилами, ярами, руслом висохлої річки, лісочками. Весь час доводилося то підніматися на верховини — тоді всі стишували ходу, то опускатися у долини і яри — тоді можна було дозволити собі швидкий темп і навіть пісні. Першим заспівав Золота — Бось усе допитувався, як зільники і відьмаки запам’ятовують стільки всього: й замовляння, й молитви, й обряди, й назви рослин і що з ними робити.
— Є чимало способів. Я вчився піснями. Слухай, як просто:
— Це тройзілля, яке використовують в любовних чарах. Є такі відьми, їх яритницями кличуть. Вони все знають про ці чари.
— Розкажи про пов’язку… — звернулась до Віта Рутенія.
— Це через обряд… З нього починається шлях мольфара. Він мав відкрити моїм очам інші світи — Праву і Наву. Мої вчителі-мольфари після того, як я пройшов очищення водою й вогнем, обрали потайну місцину в горах. На ній розклали три багаття… Ввели мене в це коло, перед тим роздягши, мовляв, я маю постати перед іншими світами чистий, відкритий і беззбройний. Дали мені настій з дурману. І полишили сам на сам з цими багаттями, лісом, горами і невидимими світами. Спочатку нічого не відбувалося. Я вже думав збиратися і йти. Та раптом зрозумів: я не сам. Вогнища, які палають навколо, виривали з темряви якісь тіні, кудлаті постаті. Я почув, як скачуть комахи, як тріщать у полум'ї крильця нічних метеликів, як росте трава… Відчув — довкола збирається і загусає Щось. Воно оточило трикутник із вогнів і дивилося на мене. Моторошно мені стало під його поглядом…