Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Друзі зібралися гуртом і пішли до хати, яку їм відвели для ночівлі.
Ніхто їх не перепиняв, ніхто нічого не питав — як і нікого з воїнів села. І не спитає. Бо те, що переживають воїни в аркані, можна лише відчути, пережити, але ніяк не пояснити.
21
Рутенія прокинулася від жіночого крику. Нашвидкуруч одягнулась і вискочила надвір.
Побачила дівчину. Та стогнала, билася об землю, впивалася в неї пальцями, обдираючи шкіру. Від того руки були червоні, криваві смуги повзли брудною одіжжю. Рутенія кинулась до дівчини. Із сусідньої хати теж бігли люди. Рутенія встигла вхопила дівчину за плечі. Та вирвалася, відскочила, й, по-звірячому вишкірившись, закружляла навколо відьми. Люди, що прибігли з сусідніх хат, боялися підійти.
Рутенія придивилася й впізнала дівчину, що вчора вночі накривала стола. Дзвінка.
— Дзвінко! Це ти?
— Я! Це Я! А хто ти?
— Мене звати Рутенія. Я вчора прийшла до вашого села.
— Тебе звати босорка! Крадійка! Перелесниця!
— Я не зла відьма. Я нікому зла не чинила. Нічого не крала. І тебе не знаю. Я йду…
— Ти вкрала! Ти вкрала моє місце в аркані! Ти вкрала мою ніч із ним! Ніхто раніше не крав у мене ночі з чоловіком! — Вона тицьнула пальцем у Золоту, який щойно вийшов на ґанок.
Золота зирнув на Рутенію, на Дзвінку й попрямував до них.
— Що відбувається? — спитав він, пробравшись через уже добрячий натовп.
Рутенія стенула плечима і вказала поглядом на Дзвінку. Дзвінка ж, побачивши Золоту, кинулась до нього:
— Вона злодійка! Вона багато чого вкрала! Я переможу її, і ти будеш зі мною… Не добром, то примусом…
Вона сунула руку за пояс, витягла пригорщу трав і кинула йому межи очі, примовляючи:
По тому другою рукою витягла з-за пояса якийсь коричневий кавалок і кинула під ноги Золоті. Селяни ахнули: був то мертвий голуб.
Золоту оточив сірий туман. Зільник зблід і відскочив. Озирнувся. Повернувся до сонця, став на коліна та заспівав:
Туман розвіявся, і Дзвінка відійшла вбік, вражена.
— Що ж… Ти! — звернулася вона до Рутенії. — Тобі так просто не відбутися.
— Чого ти від мене хочеш? Мене запросили на танок. Я погодилася.
— Раз у сто років запрошують жінку до аркану. Найдостойнішу! Найсильнішу! І тут прийшла ти! І вони запросили тебе! Не вірю, що ти краща! Не вірю! Хочу двобій на межі!
Запала мертва тиша. Роздратована Рутенія вигукнула:
— Гаразд. Я приймаю твій виклик. Де та межа, чим будемо битися?
Дзвінка розреготалась, а Рутенія звернулася до Золоти:
— А ти знаєш щось про двобій на межі?
— Уперше чую, — прошепотів той.
На подвір’ї з’явилися мольфари.
— Виклик кинуто, і виклик прийнято! — сказав Данко.
— Ніхто не покине селище, поки двобій не завершиться! — сказав Званко.
— Початок двобою опівночі! У Священному Гаєві! — знову проголосив Данко.
— Але ж нам треба в дорогу. Ми поспішаємо. Може, вдень? — спитав Золота, й відповіддю йому стало мовчання. — Я так і думав, — пробурмотів він сам до себе.
Поки вони говорили, Дзвінка непомітно зникла. Люди розійшлися. На дворі лишилися Рутенія і Золота.
— Що це вона так до тебе? — спитала Рутенія.
— Вона приходила вночі. Я відмовив: немає в серці більше місця. Зайняте воно, — відповів Золота.
Відьму кинуло в жар. Опанувавши себе, сказала:
— Гаразд. Ходімо, дізнаємося щось про цей двобій.
— І поснідаємо.
— Хтось казав про сніданок? — з'явився коло хвіртки радісний чугайстер.
Виглядав він ще краще, ніж учора: сповнений сили, краси і незрозумілого сяйва. Коли ж почув новини, спохмурнів.
— Важке випробування. Навіть для тебе, Рутеніє.
За столом Віт оповів про двобій:
— Тут у кожному селі є священне місце. Зелений гай, в якому росте найстаріше дерево. Воно захищає село від кривди, береже від ворогів. Горяни вірять, що дерево це має здатність відрізняти добро від зла, правду від кривди. Ті, що зголосилися на двобій, наввипередки біжать до цього дерева. Той, хто добігає перший, мусить зламати гілку. Хто перший зриває — отримує від мольфара шаблю. Нею проводить межу навколо дерева. Відтоді має вбивати кожного, хто спробує перетнути межу. Мета ж того, хто не забарився зламати гілку, — перетнути коло. Триває так до світанку.