Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— А щодо Ахруманових планів? Чого він прагне? — спитала Рутенія.
— А ось тут мені допомогли твої сни. Зло хоче необмеженої влади. Для цього воно має два шляхи: захопити її зненацька, силою, й усю, або робити це повільно, відвойовуючи у Добра маленькі шматочки, пускаючи у душі людей корінчики, які потім розростатимуться й ширитимуться, перетворюючись у могутні стовбури Зла. Так ось, Ахруман, як мені здається, пішов одразу обома шляхами. Зрозуміло, що викрадав він обереги, щоб вони не спрацювали, щоб не захистили. Щоб дістатися чогось важливого! Чого?
— Чого? — підскочив від нетерпіння Золота.
— Ось тут я і припустився помилки. Неприпустимої. Обереги є у всіх великих містах. Колись вони давали їм повний захист від лихих сил. З часом стали слабшати. Тепер — лише символи. Знаки. Я так думав. Ахруман мене перехитрив. Бо на обереги покладено ще одну місію — охороняти Книгу. Це було так давно… Ми забули про це… Я згадав твої сни про Камінь. І почав шукати. Передивляючись старі сувої і зшитки, я випадково натрапив на згадку про цю Книгу. Кинувся до сховища… воно виявилося порожнє. Ахруман таки викрав її.
— Що то за Книга? Що у ній?
— Давні літописи. Книга Невір-землі. Була колись така, там, де зараз Великі Пустелі. Страшна то Книга. У ній написано, як дістатися Світового Дерева… І якось із цим пов’язаний Камінь Влади. Книгу ту розділили на частини, бо знищити не змогли. І кожну з частин заховали у одному із міст. Все зникло…
— Отже, Книга у нього. Але ти казав і про другий шлях, — нагадав Золота.
— Так, другий. Люди вірили у Обереги, й ця віра надавала мужності. Зараз же страх оселився у домівках. Страх — це перша сходинка. Люди перестали вірити у справедливість, бо за Яра вона підупала. Окремі князівства зажадали самостійності. Відьмакам перестали довіряти. Зараз іти у відьмаки — стати більмом на оці у цілого села, тому нас стає все менше і менше. Люди вже не так щиро моляться Дажбогові, Сварогові, Перунові, все частіше згадують Чорнобога. Зло шукає шпаринки. Тріщинки. Знаходить їх. І пускає у них своє коріння. Воно ширшає, живиться соками душ, і збільшує ту тріщину…
— То ми йдемо в Ахруманів замок по Книгу? — спитав Бось.
— Нам треба забрати її. Думаю, без неї Ворон не зможе виконати обряд, — погодився Добровін.
Рутенія вже було схопилася, щоб вирушати у путь, але спинилася. Згадала про свій сон. Добровін же, почувши про нього, замислився:
— У сні тобі вказали на рахманське підземелля, і вам пощастило. Та ніяк не второпаю, нащо тебе посилають по Камінь Влади? Навіщо? І чому саме у Городище Старого Бога у Словунії? Я там багато треб виконав, немає там нічого такого. Може, у Богів свої плани?
Рутенія ще кілька разів оповідала свій сон. Добровін уважно слухав. Питав про деталі. І знову просив повторити.
— Слухай, а може, я піду собі в Городище, а ви по Книгу? — спитала Рутенія.
— Ви маєте триматися разом. Лише вкупі ви — сила, навіть без Сили. — Добровін раптом замовк, а потім повільно проказав: — А ти знаєш, що ці сни тобі міг наслати Ахруман?
Вранці воєвода посадив Русану перед собою на коня, і загін вирушив.
— Куди ми? — спитала Русана.
— Якнайдалі звідси.
Щойно вона призвичаїлась до руху верхи, як помітила: хода сповільнюється. Озирнулась і побачила позаду своїх воїнів, а за ними — більше десятка чорних плям. Їх наздоганяв інший загін Чорних Вершників.
— Я бачу, ви таки піймали її! Ну й молодець ти, Боримисле! — вигукнув один із переслідувачів.
— Еге ж, Лютислове, нелегка була здобич!
— А чого це твої люди без личин?
— Загубили. Поки по лісу за нею ганялися…
— Загубили? Здогадуюсь, де вони їх загубили! Вирішили розважитися з дівкою? І як воно? А що, як я доповім Воронові? А що, як вона йому розкаже? І чого це ви їдете у інший бік?
— Вона? Буде німа, як риба! Правда, рибонько? — Воєвода легенько провів рукою по щоці. — Не чую! Будеш рибкою?
— Б… буду… — прошепотіла Русана.
— Отож бо. — Він під’їхав ближче до Лютислова. — Зловив її я! І доправлю — я. Тобі вона не дістанеться!