Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Бось має рацію… — сказав Добровін. — Підземелля мають власний розум. І пройти їх може лиш рахман! Або той, кому рахмани дозволять пройти. І всі входи-виходи з’являються й зникають, як їм заманеться. Тому і не знайти входи до них…
— То рахмани живі? — здивувалась Рутенія й усміхнулася, — І до чого тут я? Я ж Божа Донька, а не рахманська.
— Хто зна… Рахмани ближчі до богів, ніж ми… Шкода, що мапа зникла і вхід до підземелля втрачено.
Вони вийшла на замкову стіну. Сходило сонце. Золота стис відьмину руку і підвів очі до неба… як жити далі? Як жити, лишивши частку душі у тому світі, де немає минулого й майбутнього, де все — одна-єдина теперішня мить, де змія часу нарешті схопила себе за хвоста? Як жити, коли дивишся на це небо й бачиш, як воно за тисячі років стає сіре і брудне? Як жити, коли дивишся на ці сніжно-білі пагорби й бачиш, як вони зникають і на їхньому місці народжуються урвища? Чи може одна людина витримати таке знання?
Рутенія стисла Золотину руку, подивилась на сонце, засніжене місто під ногами, вдихнула морозного повітря й сказала… Ні, просто подумала… ні, відчула: все буде гаразд. Попереду велика робота. Тривала. Важка. Але все буде гаразд…
Тепло від її руки розлилося Золотиним тілом, і він раптом збагнув! Збагнув, що він не один, що вони удвох! Вона — Божа донька, він — пророк, і тепер у них вдвічі більше сил… І те, що Ахрумана подолано, — лише перший крок, з якого почнеться великий шлях для всього їхнього світу!
Русана глянула на тонкий Дзеваннин профіль, на згаслий камін, згадала батька й Боримисла — на очі навернулися сльози. Дзеванна обняла Русану. Вона потамувала свою печаль і подумала, що вони вирушать на пошуки підземель і знайдуть входи до них, і зроблять їх безпечними. Дослідять, вивчать, зрозуміють своє походження, своє минуле… Будуть боротися з лихими силами, яких ще безліч ширятиме над Суронжем. Звісно, викорінити зло до кінця їм не вдасться: доки будуть люди, буде і зло, заздрість, ненависть. Але це ж не означає, що слід опускати руки?
Чугайстер Віт стояв надворі, на його волосся, брови, плечі сідали лапаті сніжинки. Він згадав Мовчазний Ліс, свою печеру, полісунів, мавок, нічок. Інших істот, страшних і недобрих, що розвелися в Богумирі, забредали з песиголовських земель, із пустель…
«Чи не задовго ми ховалися від людського світу? Чи не час розплющити очі й зрозуміти, що йти далі разом — то наша доля?» — подумав він.
З неба повалив густий сніг, затулив світ і враз перетворив високого чугайстра на кумедного довгого сніговика.
Чорний ворон ширяв над Городищем Старого Бога у Богумирі. Він кружляв, видивлявся і нарешті шугонув донизу. Всівся на капище, походив по ньому, озираючись.
Було порожньо й холодно. Люди не чинили треби в цьому городищі. Ніхто не наважувався підійти до капища, всіяного камінними рештками Ахрумана.
А ворон наважився. Він узяв один камінчик у дзьоба, зблиснув чорним оком і полетів. У нього ще багато роботи. Роки, десятиліття, а може, й століття. Але нічого, ворони живуть довго. А надто ворони, які мають мету.
Ворон летів із камінчиком у дзьобі крізь вітер, сніг, завірюху і дістався таки мертвого Ахруманового замку. Влетів у бійницю і кинув камінець до центральної зали. Походив по залі, покружляв і полетів назад, до Городища. Багато, багато роботи. Каміння дрібне, друзок тисячі, а сил не так багато. Пусте. Час є. Роки, десятиліття, а може, й століття. Ворони, які мають мету, живуть довго…