Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Лютислов заскреготів зубами і скривився. Він не чекав, що тугодум Боримисл здогадається про його наміри. Він оглянув Боримислових воїнів.
— Але ми ж із тобою друзі! Чи не так? — раптом приязно посміхнувся Боримисл.
— Еге ж! — зблиснув очима Лютислов.
— То послухай сюди!
— Ну?!
— Ти нас не чіпаєш, а тобі за те — чвертина.
— Третина! — твердо мовив Лютислов.
— Ти що? Я її піймав! Чвертина!
— Третина!
— Ех! Задорога дівка… Але того варта! Твоя взяла! Буде тобі третина! — Він плюнув спересердя на землю і вилаявся.
— Га-га! — засміявся Лютислов, пришпорив коня і повернув до своїх людей.
— Все! Цих спровадили. Думаю, найближчим часом ми нікого не стрінемо. — Боримисл торкнувся Русаниного плеча. — Вибач. Але так було треба.
— Я все розумію… Ти мене врятував… Спасибі тобі і твоїм людям.
— Тебе врятовано. Але скількох загублено? Я втратив лік…
16
— Кому потрібен Камінь Влади? Тому, хто має Книгу Невір-землі! У кого вона? У Ахрумана. Він хоче, щоб ти знайшла йому Камінь. Чому? Бо сам не може знайти. Або взяти. Йому потрібна ти. І в цьому наша перевага — ти не підеш у Словунію. Хай трохи потерпить. А коли матимемо Книгу… — сказав Добровін.
— А може, все ж боги? Хочуть, щоб я дісталася Каменя раніше за Ахрумана?
— Може…
Добровін замовк. Рутенія замислилася, ковзнула поглядом донизу, до зелених схилів. Потім підвела голову і озирнулася. Навкруги височіли гори. Громади, вкриті біля підніжжя лісами, зеленою травою, а зверху — сніговими шапками. Гори мовчали. Вони завжди мовчать, даючи можливість людині обирати. Обирати свій шлях і свій кінець цього шляху.
Відьма вкотре відчула, що світ перевертається. Щойно вона здобула опору, хай лише у сновидіннях… Але вона вірила їм. Вона вірила, що боги наставляють її. А тепер — і цю віру розтоптану. У що ж вірити?
Рутенія знову глянула донизу і побачила чорну цятку. Лютибор. Йому можна вірити.
Вона перевела очі на Золоту. Той мовчав, опустивши погляд. Йому теж можна вірити.
Поруч — злидень Бось, навернутий на Добро. Це сталося так недавно й так давно! Йому можна вірити.
Добровін — учитель, наставник… Йому можна вірити.
А ще є чугайстер Віт. І русалка Дзеванна, Ахруманова донька. Кому ж вірити, як не їм?
«Не забудь про себе!» — почула голос Добровіна. Зиркнула на нього — той лише тихенько усміхався у бороду.
Так, вона вірить у себе. Вона вірить, і з цією вірою пройде весь шлях. Разом вони дістануть ту Книгу і зламають плани Зла!
Злидень пильно глянув на Рутенію, і сказав:
— Як я розумію, відтепер ми плюємо на всі вищі сили і вирушаємо по Книгу Невір-землі?
— Влучно сказано! — підхопила його слова Рутенія. — Знаходимо чугайстра й у путь!
— А чого мене шукати? Тут я! — почули вони.
Всі скочили на ноги. Схилом піднімався чугайстер. Ніби наповнений світлом та Силою, що нестримно вихлюпувалась назовні. Очі запнуто білою тканиною.
Але йшов упевнено, вправно переступав каміння і обходив вибоїни.
— Я послав по нього мавок, — сказав Добровін.
— І вони таки знайшли мене!
І тут немов прорвало загату: всі заговорили майже одночасно:
— Віте, як я рада тебе бачити!
— Як ти змінився за ці дні!
— Що з тобою?
— Чому на тобі пов'язка?
— Ти нічого не бачиш?
— Ти осліп? Як це сталося?
— Ти зустрів діда?
Віт підняв руки догори і вигукнув:
— Здаюся! Я все розповім. Але чим це так смачно пахне? Невже рибу без мене їли?
— Ой, що це ми? Гайда до вогнища, риби ще доста, — сказав Бось.
Вони провели Віта до вогнища. Щойно всі сіли, Добровін підвівся:
— Отже, Віт із вами. Сліпота його вас не гальмуватиме. Куди йти, ви знаєте. Як іти — теж знаєте. А я вирушаю далі!
— Ти не з нами? — витягнулося лице у Золоти.
— Пам'ятаєте, я казав про два шляхи Зла? Ви вирушаєте, щоб боротися з одним, а я мушу думати про інший.
— Що ж, якщо так треба… — Сум огорнув відьмине серце. — Коли знайдемо Книгу, що далі?
— Книга не мусить потрапити до Ахрумана знову. Знищити її не можна, тому слід зачаїтися з нею, а потім пробиратися у Суронж…
Добровін зник. Щез. Пропав без жодного звуку.
— Що ж, у нього свої справи, а в нас — свої. Попереду важка дорога, тож, Віте, розповідай свою пригоду і завтра вирушаємо! — підсумувала Рутенія.
— Я пропоную інше: вирушимо зараз до одного гірського селища — ми ж не готові до дороги. Не маємо теплого одягу, а коли дійдемо до Богумиру, буде зима! Не маємо їжі для такої подорожі! А оповім я все в дорозі.