Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Я зроблю протиотруту, — обернувся Викула.
«Щось не те з цим хлопцем! Може, ми його й урятували…» — подумав Боримисл, але війт уже відчиняв хвіртку і запрошував їх до господи. Був улесливий, ніби й не він нацькував село на Викулу і Вершників.
Стіл ряснів стравами, хотілося занурювати зуби у смажену курку, пити великими ковтками жирну юшку з грибами, не відриваючись, пити-пити-пити гіркувато-кислий хлібний квас, ламати руками соковиту домашню ковбасу і заїдати її духмяним теплим хлібом.
— Не боїшся, що отруять? — почула Русана шепіт Третього.
— Іди до біса! — відповів П’ятий і відкусив шмат ковбаси. — Яка різниця, коли помирати?
— Не поспішай. Буде боліти живіт, — сказав Русані Боримисл.
Вона й сама те знала. Після корінців, трави і сирих грибів… Але спинитися не могла.
Після обіду воїни пішли до сінника, Русану війтиха провела до хати. По дорозі все примовляла:
— Ой, що ж ти, дівчино, їздиш із цими вояками? Важко тобі, певне?
— Важко. Та що робити? Таке життя! — кидала відчіпного Русана.
У цілковитому спокої вона провела два дні. Війт на очі не з’являвся, Викула теж пропав. Усі ці дні Русана лише їла й спала. Воїни розслабилися. Ходили по селу, загравали з дівками…
І виявились не готові до нападу.
20
У горах темнішає швидко. Ще, здається, ясний день, а за мить довгі тіні сповіщають про початок ночі. І на зміну жовтизні сонця, блакиті неба, зелені трав приходить пронизливо-біле місячне сяйво.
Сміх. Простий дівочий сміх. Парубоцькі крики, дівочий вереск, тупіт ніг. Хтось біжить, а хтось наздоганяє. І всім від того весело.
Із сутінок виринули чотири грізні постаті. Щойно вони впізнали чугайстра, як уся грізність зникла, й до села провести викликалися, і хліб-сіль-наливку пообіцяли, й навіть станцювати разом аркана запросили:
— Хіба ми не знаємо, яка радість для чугайстра танець? Та й з його друзями гріх не станцювати!
— А так! Що про нас люди скажуть? Скоро лови, а воїни танцювали аркана, а чугайстра до танцю не взяли?
— Еге ж! То ж удачі не буде! Ой, таки затанцюємо!
— Але ж то чоловічий танок! — раптом витверезив усіх четвертий воїн. — Лише раз у сто років…
Троє глянули на Рутенію. І один із них сказав:
— Вона більший воїн, ніж усі чоловіки нашого селища разом узяті. Ходімо.
— А що таке аркан? — спитала Рутенія чугайстра.
— О! То такий танець! Сама все побачиш, — усміхнувся він.
Зустріли їх радо. Дітвора бігала довкруж і плуталася під ногами. Найбільше всіх дивував злидень. Чугайстер — то цікаво, але не така вже й дивина. Чоловік та жінка — що ж у них незвичного? А от ця мала сіра істота з мармизою, зіжмаканою, мов печене яблуко! Вони оточили Бося колом, мацаючи одяг, намагаючись роздивитися ближче. Бось від такої уваги весь час озирався, шукаючи шлях до втечі. Щойно діти трохи розступилися, як він зірвався з місця і чкурнув через перелаз. Забіг за хату і зупинився. Шум і ґвалт віддалялися. Діти бігом переключилися на чугайстра.
Той нагнувся і схопив усю ватагу в оберемок. Діти задоволено запищали.
На крики виходили люди, проводжали цікавими поглядами прибульців. За час перебування у Суронжі Рутенія звикла, що люди геть різні: красені й потвори, вбогі й багаті, здорові й каліки, худі й опецькуваті, високі й низькі… Та скільки вони не йшли селом, усі люди були стрункі, високі, ставні. Віяло від них силою, мудрістю і спокоєм. Їх завели до двору, трохи більшого за інші.
— Це місце зборів. Почекайте, зараз накриють стола і прийдуть наші мольфари. Хочуть говорити. А потім, після розмови, чекаємо вас там — біля вогню.
Місяць світив у повну. Дітлахів позабирали додому, але вони ще довго не могли поснути: оповідали, як то добре проїхатися селом на чугайстрові. Де-не-де чувся гавкіт і шерхотіння дерев.
Друзі походжали двором. Збоку, за яблунями, Віт виявив довгого стола із лавами. Довкруж стола — дерев’яні стовпи з палахкими смолоскипами.
Рутенія не встигла і оком змигнути, як стіл був повний усякого наїдку. Борщ із квашених буряків, із грибами, пампушками та часником, млинці зі сметаною, киселиця з пиріжками житніми, вівсяними, а ще — вареники з сиром та капустою. Це все можна було запивати молоком свіжим і кислим, медом, узварами з калини, чорниці та малини, а також заїдати червоними соковитими яблуками та велетенськими м'якими грушами.
Одна з дівчат помітила, що гості змерзли, щось прошепотіла старшій жінці й принесла теплі кептарі.