Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Однак самі селяни, незалежно від того, зараховували їх до «куркулів» чи ні, ставилися до активістів з недовірою. Записуючи усну історію на початку 1990-х, антрополог Вільям Нолл зазначив, що двадцятип’ятитисячники глибоко врізалися в пам’ять очевидців. Як і у випадку Долота, про них згадували як про некомпетентних працівників: сіяли не те, давали безглузді поради і взагалі нічого не знали про село.[387] У спогадах їх ідентифікували з росіянами або євреями. Зокрема Олександр Гончаренко, в часи колективізації ще молодий чоловік, стверджував, що всі двадцятип’ятитисячники були росіянами. У цьому він помилявся, адже більшість з тих, хто працював на селі в Україні, прислали з українських міст. Він також пригадав, що в його селі на Черкащині бригадира, знову ж таки, росіянина, не сприймали місцеві жителі: «Він агітував все, як то гарно жити при радянській владі. Але хто його слухав? Ніхто його не слухав. Так ходив брехун з кутка в куток, ніхто його не хотів навіть слухати, бо всі знали, що він робить».[388]

До міських активістів ставилися з недовірою не тільки через їхню інакшість, а й через непопулярність політики, котру вони проводили. Опір їй був настільки потужним, що його поясненню присвячено наступний розділ. Проте невелика частина селян згодом почала співчувати таким, як Копелєв, не зважаючи на те, що більшість з них не сприймали комун. Впертий спротив селян колективізації тільки розлютив активістів, підштовхнув до насильства і ще більше переконав їх у правильності власних дій. У січні 1930 року Генрих Ягода, тоді перший заступник голови ОГПУ, повідомив вищому керівництву, що опір колективізації буде запеклим: «Куркуль чудово розуміє, що колективізація означає його кінець, і тому починає опиратися з ще більшою силою і жорстокістю, як ми вже бачили, [починаючи] від змов, діяльності контрреволюційних куркульських організацій до підпалів і терористичних актів».[389]

Таке ставлення передалося й емісарам робітничого класу на селі, котрі сприйняли ворожість селян як доказ «куркульських контрреволюційних тенденцій», про які їх попереджали. Значною мірою подальшу жорстокість можна пояснити цим початковим зіткненням інтересів міських кадрів та реальним станом справ на селі.

Міські кадри також повинні були продемонструвати ефективність власних дій та відданість справі. «Ваше завдання, — казав місцевий комуніст Антоніні Соловйовій, — долучитися до агітаційної роботи серед сільської молоді... і дізнатись, де куркулі ховають зерно, і хто псує сільськогосподарську техніку». Крім того, «вам доведеться поговорити з цими людьми, пояснити їм політику партії та колективізацію, зокрема». У молодої студентки Соловйової з’явилися сумніви: «Це було величезне завдання; чи були ми до цього готові? Ми у цьому нічого не тямили; ми не знали, до чого братися і з чого починати. Ми вирішили показати себе в дії, тому “не могли гаяти час” і передусім — на прояв людяності».[390]