Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 60 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 204
Перейти на страницу:

Притишена мова сприяє мобілізації учнів»[258].

Шурине активне нав'язування свого способу життя відштовхувало і, водночас, вабило Василя. Лідер за натурою, він потребував чогось подібного — треба й це спробувати, але водночас хотілося зовсім протилежного, м'якого, немов пластилін, жіночого єства, яке кориться і віддається тобі, постійно виказуючи готовність трансформуватися «під тебе». Для першого була Шура, коли втомлювався від неї — йшов до інших.

Період пошуків жінки тривав. Але жодна з муз, які щедро дарували Василеві тепло жіночої чуттєвости, не «підходила» його натурі, хоча й давала імпульси до творчости:

«16.5.1962 р. 7 травня надіслав кільканадцять віршів у „Вітчизну“, „Прапор“; 16-го травня — в „Літгазету“ і „Жовтень“ — Павличкові[259]. Вірші — різні. В „Літгазеті“ — крім звичних — „Я і хвалить, і гудити…“

1.6.1962 р. Те, що називають на грубуватій мові присутністю жінки, є вірним не завжди. Інколи (і хто знає, як рідко чи як часто) це робиться з почуття дружби, відчуття появи швидкого перебігу спільних токів. Це ніщо інше, як вияв одвічної доброти жінки, її другого наймення»[260].

«Спільних токів» молодому Василеві виразно бракувало. Він потребував чогось більшого, ніж швидкоплинне захоплення, — спільности настроїв, зацікавлень, уподобань. Шура здавалася найцікавішою і найноровливішою. Він водив її на різноманітні концерти та зустрічі, відкриваючи перед «селючкою з Вороніжчини» напівзакритий світ справжнього мистецтва.

Попри відсутність звички до відвідин консерваторії, Шура жадібно вбирала незвичні емоції, прислухаючись до нехай і дещо відірваних від її життя, але глибинних струмів. Але Василь і тут виокремлювався з загалу, примушуючи Шуру червоніти від надміру уваги.

На концерті Буковинського хору в Донецьку заїжджим ґастролерам місцева публіка влаштувала справжній шквал оплесків. «Усі плескають у долоні сидячи, а Василь зірвався з місця і картинно демонструє власне зачарування.

— Васю! Сідай! Що ти світишся? — Шура шарпає його за комір сорочки. — Публіка аплодує, але ж не схоплюється! А ти схвачуєшся. По-перше, гримить стільчик, по-друге — сусіди шикають.

— Я цю публіку епатую, — нахиляється до Шури.

Коли за кілька хвилин вмостився, дівчина торкнула за рукав:

— А що таке „епатую“?

— По-російськи „эпатирую“. Тобто, шокую. Вона собі — так, а я собі — інакше. Мені як подобається — так і роблю. Чому я маю робити, як усі?

На концерті вона придивлялася до його широченних долонь, що викрешували оплески. Уже знала: м'які і добрі. Погладить по плечу або по щоці — відчуття прихистку.

Оперету вважав легковажним жанром, але залюбки відвідував вистави заїжджих знаменитостей. Дивлячись на Тетяну Шмигу, вигукував:

— Хоч воно й легке, але ж зірка! Кольоровий голос…

Вибиралися на виставки в музеях. У картинних галереях подовгу розглядав світову образотворчу класику»[261].

Після концертів Шура з Василем часто заходили до «Арктики» — кафе, розташованого поруч із Донецьким оперним театром. Їли морозиво, запиваючи його добрим токайським вином. Цими хвилинами Василь забував, що він на побаченні, що треба б говорити про інше, сприймав Шуру швидше за музу й слухача його критичних вправ, аніж спраглу чуттєвости жінку. Він потребував музи, і Шуру[262] це бентежило:

— Чому в нас не так, як у інших?

Василя така реакція дратувала, але певний час він волів за краще не звертати на це уваги, адже головне — творчий імпульс чуттєвої й відкритої до нього жінки — він мав.

«9.7.1962 р. Віддав А. Клоччі[263] два вірші — поки безрезультатно. В альманах взято п'ять моїх віршів. Боженко з „Літ[ературної] України“ відповів позитивно, але не чути нічого. Це — в поривах.

Смаку в танцях не знаходжу, хоч і пробую — дуже активно — такий віднайти. Це пов'язано з якимись давніми химерами моєї (чи тільки) психіки. Це — у взаєминах з Валею[264] (лишилась гіркота, вона була дуже слабосилою — в своїй поразці (= в своїх почуттях), а потім, не дочекавшись відповіді, гордо змовкла. Перший екзамен її мене дуже опечалив. Це було диво — для її товаришів, для неї — тільки наслідок.

вернуться

258

«Щоденник» Василя Стуса. — ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 2—3.

вернуться

259

Поет Дмитро Павличко 1962-го працював у редакції часопису «Жовтень».

вернуться

260

«Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 4—5.

вернуться

261

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 98.

вернуться

262

Намагання Василя ввести Шуру в незвичний для неї світ мистецтва залишилися марними. Природна й практична, вона мала це за чоловіче дивацтво, може й приємне, але надлишкове в житті. Добре розвинені природні інстинкти дозволяли їй — людина без вищої медичної освіти — приймати найскладніші пологи краще за будь-кого з дипломованих спеціалістів. Наприкінці кар'єри Олександра Фролова стала завідувачем акушерського відділення одного з донецьких пологових будинків.

вернуться

263

Андрій Клоччя — критик і прозаїк. На той час головний редактор журналу «Донбас».

вернуться

264

Одна зі Стусових приятельок того часу.

1 ... 60 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)