Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Запуск Ніколаєва і Поповича[282]. Фурор і галас, обдирання деякого національного чуття у останнього моїми земляками. Це хворобливо, некрасиво, чути аґонією.
Американський фільм „Сім наречених для семи братів“: якийся здоровий звук, сповнений дужих аж до надмірности потягів. Але це не зразок. Він помітний лише тому, що це нове для нас і для нашого призвичаєного ока. Фільм „Сейм виходить з берегів“[283] — відвідав заради того, що там грає М. Вінграновський. Симпатичний юнак з романтичним поглядом грає не неабияк, а роль прохідна, але я був задоволений, що бачив його.
Огляд Рильського молодої поезії не такий, як я його чекав. Є нечесні аналізи їх [молодих поетів] рядків.
21.8.1962 р. …мав довгу і неприємну розмову з Сашею. Початок був добрий, поки не дійшла мова до грубощів. І я, з'ясувавши усі pro і contra, вирішив покінчити з цим романом. Вона була доброю, брутальною, відданою, вірною, люблячою, вона згадувала за те, що у нас — тобто з нею — не так, як у інших, що у нас постійні якісь конфлікти, що ми спокійно ані часинки прожити не можемо. Вона має рацію. Потім я завважив, що буде найкраще, коли ми покінчимо з нею. На відворіт вона висловила думку, що істерія, котру зробили б, можливо, інші — не в її стилі, а тому вона намагатиметься обійтися без неї, хоч надію має, що я ще повернуся до неї, що мої слова — так вона думає — то лише поза, а я буду в неї, що я люблю її і без неї не зможу бути. Це мене — її останні слова — переконали в тому, що робити візиту не варто, що треба дотриматись свого слова, а інакше мені буде гірше самому собі. Краще буде, коли доконечна потреба бачити її змусить мене відважитись на цей візит. Розтання було важким і дуже важким. І коли я повернусь незабаром до неї, то зроблю гріх великий.
Потім — дома. Зустріч із Тонею, котра чекала мене весь тиждень, котра надіється на мене, чекала в суботу (спала на балконі: ачи не прийду я). Парк Щербакова[284], і зустріч, і обопільні розмови, дітлахи жартували, дивувалися з наших щирих почуттів, але ми не звертали на те жадної уваги. Потім — розрив. Як? Я не хотів їхати з нею разом, потім сів у трамвай, почав підніматися на зупинці, вона — у сльози. Я встав і знову зайшов, але вона не бачила мене, здавалася мені зажурено-байдужою. Я знову зліз із трамваю, але вона не помітила і цього, і я був сам. Було гірко на душі і боляче. Розстання трапилося. Тепер щось нове має бути.
Але не пиятика тільки.
30.8.1962 р. Вчора зовсім несподівано нанесла візит Шура. Вона чекала мене довго, лишила навіть записку. І тут трапився я. Посиділи разом в „келії“ години три. Я був не в настрої за цей візит, за те, що вона прийшла — після того, що сталось, за те, що вона без запрошень заскочила сюди. Вона кинула: не затим же приїхала я, щоб бачити, що ти не в дусі. Я зіпсувала тобі настрій? Ти незадоволений моїм візитом? Що я міг відповісти їй? Щоб удар зм'якшити, вона пускала шпильки, на котрі я не реаґував. Розгубившись (це було на початку), вона запропонувала піти до них додому лісом. Я відмовився, хоч відчував велику знаду. Провів до автобуса. Вона чогось чекала. Не дождалась. Її тут більше не буде. Вона може написати. Може і не зробити цього. Запрошувала до Дорошенкових — раніше. Краще буде, коли все скінчиться на цьому.
У містах ввели дубинки. Зі скрипом. Специфічні.
7.9.1962 р. Одержав гонорар. Лист від Саші — такий же, як і всі інші її листи. Йому я не вірю (може тому, що і не хочу вірити). Літсторінка „Кочегарки“[285] не була цікавою. В цю суботу при змозі буду там. Настрої неприємні. Чи не зробив я помилки з цим переселенням, маючи намір працювати і готуватись[286]? Зараз жартами відбуватися од буденщини — не особливо приємно, не особливо розумно. Треба обмежити „утечку“ часу. Наступає криза, вона мусить бути перейдена переможно. Ніяк інакше. Поновити заняття німецькою мовою. Обов'язково.
Ця сірість не дає змоги взятися за папір, покласти на нього, як на свою совість, руки і рушати на влови.
Часто думаю: Люди, як ви вимізерніли! Для вас чи [не] байдуже: чи шторм, чи тиша в морі, чи щастя зноситься на білохмар'ї пін, чи вас поглине якась нашорошена на вітрі гриваста хвиля? Людина освячується і кращає тільки в стражданні. Це єдині ліки, єдиний спосіб людського зростання.
14.9.1962 р. Тиждень назад був у „Кочегарці“. Засідання[287] не було цікавим. Всунули в редколегію „Літературної сторінки“. Був у Саші. Були вчотирьох. Вражень особливих не було. Одна неприємність. Це має бути розірваним, але уже зі значними, здається, неприємностями. Закінчив два нових вірша. Обидва, здається, не такі слабкі, але щирости, глибини кольору немає. І це річ зрозуміла. До запису спонукала мене мелодія Дворжака. Звучала пісня Дворжака — у перекладі на скрипку, хорове виконання. А був якийсь тужливо-примирений сум.
282
Мова про запуск космічного корабля з О. Ніколаєвим і П. Поповичем.
283
У фільмі «Сейм виходить із берегів» (Київська кінофабрика, 1962) М. Вінграновський зіграв роль Домчака.
284
Найкрасивіший парк культури та відпочинку в Донецьку.
285
«Кочегарка» — Горлівська міська газета.
286
Мова про рішення готуватись до вступу в аспірантуру.
287
При горлівській газеті «Кочегарка» існувала літстудія, членом якої був Василь Стус.