Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Як і гадалося, банда підійшла до Калинівки яром. Село велике, а банда чоловік тридцять, може, трохи більше, тож спершу націлились на активістів. Почати мали з хати Максима Гаркуші, йшли до неї, майже не криючись, впевнені В' своїй силі.
Аж раптом з дзвіниці злетіла червона ракета і вдарив кулемет. Злагоджено, навально пішли в атаку бійці загону самооборони. Знадобилася Максимові Гаркуші і вдома армійська виучка та фронтовий досвід.
Бандити, що не чекали такого опору, були відкинуті на околицю. Рештки Енеєвого воїнства кинулись у яр, сподіваючись проскочити ним до лісу, проте і тут напоролись на кулеметний вогонь. Цей другий кулемет був несподіванкою і для Максима Гаркуші, але думати над тим, звідки підоспіла підмога, було ніколи. В яру спалахнула запекла стрілянина. Кілька разів намагався Еней прорватися через кільце, але марно. Тоді поліз до глинища й засів там у ямах під крутим схилом. Згори вогонь яструбків туди не діставав, а протилежний схил яру був таки далеченько, та й заросло те глинище молоденьким березняком, неначе зеленим туманом укрилося. Не розгледіти, що там і як.
За лісом уже вставало сонце. Високі, схожі на отари овець хмари повільно брели йому назустріч, підставляючи рожевим променям волохаті боки. Нижче пролітали на захід подерті вітром хмарини, а на дні яру ще синів присмерк.
— Як довго тягнуться ті три хвилини… — зітхнув поруч.» Гаркушею молоденький яструбок Саиько Дзяд. У нього були сині довірливі очі й привітна усмішка. Він чимось нагадував Гаркуші його сина Андрія, тому голова сільради тримав хлопця біля себе. А може, ще й тому, що Санько, як і він, був сиротою. Вже невідомо чого, але по-вуличному на кутку Дзядів прозивали Парасками, а Санька — так все село величало посильною Параскою. Але він тільки всміхався та відбувався жартами. І як іще душа у хлопця не зачерствіла після того, як на його очах бандерівці порубали всю родину: батька, матір, двох сестер і молодшого брата.
— Та гукніть до них, дядьку Максим!
Гаркуша вже хотів був глянути на годинник, але раптом помітив, що з того зеленого туману над глинищем потяглися підняті догори руки. Один по одному бандити стали виходити на стежку.
— Бачите, здаються… Виходь, виходь! — крикнув, зриваючись на ноги, Санько. — Всі виходьте!
Коли на стежку вийшло вже чоловік з десять, ударила автоматна черга і, ніби косою, підрізала всіх. Люта лайка вилетіла з глинища слідом за тою чергою.
— Скажений пес! — вирвалось у Гаркуші.
— Ну, падлюка, начувайся! Ти в мене зараз… — Санько плигнув у яр.
— Назад!
Та було вже пізно. Хлопчина скотився кручею, кинувся між беріз до ям і щосили жбурнув туди гранату. У глинищі зблиснуло, загуркотіло, розляглося луною. Санько вибіг на стежку, на ходу зриваючи чеку з другої гранати. Розмахнувся і враз ніби закам'янів. Граната вислизнула з піднятої руки. Він озирнувся на кручу, здивовано, не розуміючи, що сталося, глянув на закривавлені груди… В ногах у нього сліпуче луснув вогняний пухир.
Тієї ж миті з глинища вискочило четверо бандитів і чкурнули поміж берізками вздовж рівчака до лісу. Услід їм зливою полетіли кулі. Максим Гаркуша підняв яструбків у погоню. Він уже розумів, що бандитам вдалося вирватися з оточення. Вирвалось лише двоє, і одним з них був Еней. Бігли кілометрів зо два, але в лісі ті двоє раптом зникли з очей, ніби крізь землю провалилися.
— Шукайте ляду! Вони вскочили у бункер! — крикнув Гаркуша.
— Ось вона, діра…
— Не підходьте! Всім залягти! Стріляти тільки по команді! — Голова сільради впав за пеньок. — Ти чуєш мене, Еней! Вилазь!
З бункера глухо вдарила коротка автоматна черга. На яструбків посипалось збите кулями листя, потрощене гілля явора. Під його коренем була бандитська нора. Гаркуша дістав ракетницю, зарядив.
— Востаннє кажу, вилазьте!
Йому не відповіли, і він вистрілив ракетою. Сліпучий їжак, бризкаючи іскрами, ускочив до схрону. З дірки повалив дим. Хтось глухо закашлявся, пересипаючи той кашель лайкою. За мить з підземелля вилетіла граната на довгій дерев'яній ручці. Мелькнула в повітрі й розірвалась над головами яструбків. Хтось болісно зойкнув, хтось застогнав. Уже без команди до схрону полетіли гранати з усіх боків. У бункері їх розірвалось одразу кілька. Сніп полум'я і жовтого толового диму шугнули вгору. Прошурхотіла, осипаючись, земля, і стало тихо. Важко дихали люди, шамотів у верховітті вранішній вітерець, летіли над лісом розірвані хмари.