Чорний лабіринт. Книга друга

— Е-е… Так от я й кажу, що той підступник доручив мені добути з підвалів замку Торнау матриці доларів…

— Що?!

— Я кажу, Степцю… доручив мені добути матриці доларів.

— Та-ак… — Бандера збив на потилицю капелюха, ступив крок до старого й схопив його за барки. — Кажеш, цікавиться матрицями доларів? А навіщо вони йому?

— Їй-богу, не знаю… Не казав… Я й сам був запитав, так він одне лише кинув — знадобляться…

— Знадобляться!.. Ох, ще й як знадобляться… — В глибоких колодязях зіниць провідника затанцювали червоні чортики. Так принаймні здалося тієї миті Кислицькому. Він уже відчув, що хмару проносить стороною і блискавки шугають повз. зього. Похвалив себе за те, що не роздягся зі страху до спіднього. Адже був на грані того. Та ні, з цим параноїком треба завжди мати про запас масну кістку. Ще прийде час, поговоримо і про угевеерівський мандат, бо, з усього видно, Лебедь намагатиметься здійснити свій задум. Він уміє надавати дурницям вагомості і змісту бодай в очах своїх поплічників. А цей божевільний, в руках якого зараз моє життя, вже не має звідки брати інформацію. Політична розвідка його відкинула. Невже не годен додуматись — є військова, там не гребують і такими, як він. Не може того бути, щоб він не протоптав туди стежки. Ой, треба бути обережним. Не дозволяти собі кепкувати з того, хто в одну мить може відправити тебе на той світ і не здригнеться. Рано ще списувати Степана з рахунку… Боже правий, за які гріхи ти жбурнув мене у цей вертеп на старості літ?

Згадка про матриці фальшивих доларів невпізнанно змінила Бандеру. Хоч він і намагався приховати збудження, проте було видно — воно розпирає його. В сірих очах потепліло, там шугали вже не блискавки, а якісь спалахи сподівань, надій, втаємничених думок. Мертві воскові щоки набрали живого кольору. Він повеселішав і вже не дивився на свого «співбесідника» чортом, як донедавна. Кислицький осмілів.