Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Охорону навколо Рутенії підхопив шалений вихор, який спочатку згріб усіх до середини, а потім зі страшною силою розкидав навсібіч. І всередині того вихору… вже нікого не було. Як не було і коло дверей, і на сходах: Рутенія вивела всіх за межі замку, а потім за місто. Навздогін їм Добровін послав своє останнє повідомлення…
Не дивлячись у очі своєму вчителю, Яр наказав відвести того у підвали.
Добровін роззирнувся і замислився. Його кинули сюди за звинуваченням у зраді, у зносинах зі злою силою, у підтримці Ахрумана. Але яка ж справжня мета цієї вистави? Скільки Добровін не думав, натрапляв всього на дві вигоди, які міг здобути Ворон від його ув’язнення: витягти силою знання, яких не було у самого Ахрумана, й разом з тим потрафити народу, який і так уже почав насторожено ставитися до відьмаків. Він скочив з місця і сердито стис бороду у кулаці. Дуже скоро могло розпочатися справжнє полювання на відьом. На недогідних Ахруманові відьом. Досить лише оголосити перед народом, що Добровін продався чорним силам… І хто буде слухати самого Добровіна? Словунія лишиться беззахисною перед… Власне, перед ким? Ворону варто буде лише прийти до Суронжу й виголосити: «Я ваш новий володар!» І всі вклоняться йому, бо для одних він прийде як рятівник, а для інших… Інші просто не матимуть сили для спротиву. А відьмаків, які єдині могли б стати на захист країни, не буде…
Добровін потягся внутрішнім зором нагору, до Яра. І наштовхнувся на стіну. Непробивну стіну ненависті і люті, якою було його оточено зусібіч. Відьмак жахнувся і прочитав замовляння від лихої сили:
Полегшало. Спробував ще раз. Теж саме. Іще раз — жодного результату. Відпускаючи внутрішній зір, він опинявся у суцільному злі. Воно тягнуло до нього свої зуби, ікла, кігті, руки і лапи, щупала і писки. Вищало, дряпалося, кидалося кусатися, пронизливо вило, гавкало і гиркалося, лементувало і просто тоскно кричало. Найстрашнішим був той крик, повний немічності та упослідженості. Якщо тваринячий лемент ще можна було стерпіти, то знести цей крик було несила навіть могутньому Добровіну. Ворон добре знав свою справу.
Але й Добровін був не з простих відьмаків. Він уявив людину, яка б могла так кричати: ось мати, в якої забрали дитину, ось донька, в якої на очах мучать батька, ось зраджена дружина, яка все ще кохає свого чоловіка і намагається повернути його любов. Всі ці обличчя відьмак звів воєдино і співчутливо схилився над створеним образом. Торкнувся похиленої голови, поклав руки на опущені плечі.
Від того доторку народилася іскра.
Тоді Добровін заговорив із істотою, і вона пригорнулась до нього. Іскра запалала, перетворилася на вогненну кулю. І відьмак увійшов у той вогонь. Він не обпалив його, бо не може любов обпалити добре серце. Але вона може спопелити злу душу…
Він знову опинився у вихорі люті, але на його очах кіготь, що торкнувся захисної кулі, перетворився на суцвіття стокроток; щелепа з довжезними іклами стала сумирним писком котеняти; кощава рука обернулася тонкою виноградною лозиною, яка миттю випустила зелені листочки; клацання і гиркання ставало піснею, і той страшний людський крик, щойно долетівши до Добровіна, став криком радості, щастя і перемоги над лихою долею.
Стіна зла розпалася. А внутрішнє око Добровіна вільно полетіло просторами княжого замку, відшуковуючи Яра. І таки знайшло: він був у одній із башт замку, наповненій брудним лахміттям, розбитими столами, поламаними смолоскипами, зігнутими і покривленими мечами. Все те було вкрито густим шаром пилу.
Яр стояв на колінах. Старший князь стояв на колінах — молився:
— Біду накликав я на себе! Хай не впаде вона на мій рід. Хай мої злодіяння лишаться зі мною навіки, хай лише я постраждаю від наслідків. Ви ж, всевидющі Боги, знаєте: робив бо все не заради себе, а заради дітей своїх ненароджених, заради жони своєї коханої.
З Ярового ока скотилася крапля й впала на брудну підлогу.
— Тяжкий гріх сотворив я. Вчителя до порубу запроторив. Віру зрадив. Людей своїх занапастив. Пробачте мене, Боги! Я знаю, ви зможете! Бо ж не з власної волі силуваний був. Боги, поручайте мене! Дайте мені знак!