Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
13
Рутенія грілася біля багаття, розпаленого Золотою. Попереду нелегкий шлях. Пошуки чугайстра, Дзеванни, потім — дорога до Ахруманового замку. Дорога потайна, без жодного чаклунства, без найменших чар — щоб Ворон не відчув їхньої присутності. Саме такою була остання порада, яку Добровін надіслав Рутенії навздогін, а вона по дорозі переповіла друзям. Їх перенесло в те саме місце, що й Віта, тож він не міг далеко відійти. Та вночі шукати слідів було годі. Все, на що вистачило часу, — віднайти суху печеру і розпалити вогнище.
Золота і Бось уже спали. Вона ж викликалася чергувати. Вогонь радісно потріскував, викидаючи угору теплі язики…
Вона стояла у воді і намагалася зрозуміти, чому їй не холодно, чому не відчуває мокрих ніг, чому дивиться на все згори? Побачила два береги. Лівим берегом йдуть люди радісні, щасливі. Співають веселих пісень, пританцьовують, усміхаються. Правим берегом йдуть люди в лахміттях, обідрані, в синцях. Стогнуть, виють, плачуть, кусають один одного, б'ються за шматки їжі.
— Люди, хто ви? — спитала вона у щасливих.
Ті не відповіли.
— Люди, хто ви? — спитала вона в убогих.
Ті не почули.
— Та що ж це коїться? — крикнула вона до небес.
Небеса не відповіли.
І тоді Рутенія придивилася до людей по обох берегах річки уважніше. І жахнулася. Ось, зліва, хлопчина з коротким білявим волоссям підстрибує і грає на сопілці. А ось, справа, він же увіп’явся зубами в шматок цвілого хліба. А ось… а цей… а он той… Голова пішла обертом.
— Обирай для них майбутнє! — прогримів голос.
— Хто я така, щоб відповідати за життя всіх цих людей? — крикнула Рутенія. — Чому я?!
Їй відповіла тиша. І відьма спитала:
— То що ж я маю зробити?
— Шукай камінь!
З води випірнула сіра брила.
Люди з обох берегів кинулися у воду — намагалися дістатись її…
— Де шукати? Куди мені йти? — кричала крізь сльози відьма.
— Шукай Городище Старого Бога! У Словунії! — гримнув голос.
— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона знову.
— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона і прокинулась.
14
Рутенія вийшла з печери. В плече тицьнулося щось тепле і м’яке. Вона провела рукою по довгій чорній Лютиборовій гриві. Кінь стріпонув головою і пішов до підніжжя гори, де росла соковита зелена трава, ще не знищена осінню.
В цей же час Рутенія відчула страшенно смачний запах. Думки миттю зникли, а рот наповнився слиною в передчутті майбутньої трапези. Доки вона спала, Бось роздобув риби: «Тут неподалік гірська річечка, так в ній хоч руками лови!»
Поївши, вирішили обстежити схили: може, вдасться виявити чугайстрові сліди. Та щойно піднялися, як почули кроки.
— Сховаємося в печері? — прошепотів Бось.
— Краще за он той камінь, — сказала Рутенія.
Кроки наближалися.
Всі завмерли.
А потім почули голос Добровіна:
— Арузі, виходьте! Це я!
Рутенія обережно визирнула. Перше бажання — вискочити назустріч — вона стримала. Була вже навчена перелесниками й мамунами. Тому спитала:
— Які останні слова ти сказав мені?
— Я спрямував вас у Ахрумановий замок.
Рутенія піднялася. За нею зільник зі злиднем.
— Як же ти вибрався? — допитувався Золота у Добровіна, коли вони присіли біля печери.
— Ти думаєш, мене легко поневолити, якщо я того не хочу?
— То ти?..
— Так.
— Що ти взнав? — це вже Рутенія зацікавилась.
— Дещо важливе я з’ясував. Яр скинув машкару, і…
— Тепер ми точно знаємо, що він зрадник! — перервав Золота.
— Не поспішай. Зло і добро часто йдуть поруч. Знав би ти, скільки зла зроблено в ім’я добра, і скільки добра зробили лихі люди! Те, що Яр пов’язаний із темними силами, я запідозрив іще тоді, коли зник Оберіг Суронжу. Він занадто швидко звинуватив у всьому нас, відьмаків. Потім — ваше ув’язнення. Потім — ще багато дрібниць, кожна з яких сама по собі нічого не варта, але в купі з іншими додавала дещицю користь моє думки. Я хотів знати, нащо Воронові Яр і чим він його спокусив, нащо викрадалися міські обереги, якщо вони лише символи? Я з’ясував, що Ахруман таки тримає Яра в руках. Тримає двома речами. По-перше, він переконав Яра, що має владу над Дівиним життям і життям їхньої майбутньої дитини. По-друге, я думаю, він пообіцяв Яру вічне князівство. Або його дитині.