Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Хороші строфи з окресленим жанровим застосуванням можуть бути і поза канонічним сонетом. Не знаю, як виправдають себе Ваші 10 рядків + 8; але я пробував утворити строфу-жанр із строфічної одиниці «Євгенія Онєгіна». У Пушкіна строфа ця інколи ізольована і суто лірична (тобто не служить фабулі) — наприклад: «Любви все возрасты покорны», з її переломом сонетного типу по 8 рядку і афористичною одстояною дворядковою кодою.
Запровадьте тепер п’ятистоповий ямб або п’ятистоповий хорей; почніть строфу раз з жіночої рими, а раз з чоловічої; надайте їй лірично-сатиричного тону — і вже маєте хороший сонетоїд, без порівняння кращий, як усі вільноотпущені сонети великих майстрів і непутящих писак.
Можна канонізувати і таку строфу-жанр: дванадцять рядків шестистопового, попарно римованого ямбу з переломом після 7 (або 5, або 9) рядка. Логічна схема простіша од сонетної. Але який ефектний перелом після непаристого рядка, коли рима приходить після паузи, а дожидання її примушує звернути увагу на інше смислове спрямування Abgesang’y{224}. Мої елегії в «Камені» підказані саме таким намаганням знайти оптимальні комбінації поза сонетом.
2. Яку цезуру давати в п’ятистоповому ямбі? Всяку. Найкращою уважається після другої стопи: «Юначе, стій! // Схились на плити край». Але непогана і в середині третьої стопи: «Книжок дитячих // неубутні чари», і після третьої стопи: «Ніхто не скаже нам: // жерці і маги». Можливі навіть рядки без виразної цезури і з двома цезурами. Розв’язує справу контекст рядковий, рух цезур по цілій поезії. Самі цезури після другого наголосу, при скучності синтакси, вірша не рятують. Ви пам’ятаєте, певно, потворне надсонівське:
3. Найкраща комбінація рим у терцетах. Для мене — ccd + ede. При такому порядкові забезпечується чоловіче закінчення при жіночій римі в початковому рядку, і навпаки: жіноча клаузула останнього вірша при чоловічій у першому.
4. Що краще: п’ятистоповий ямб чи шестистоповий? Я без найменших вагань висловлююсь за п’ятистоповий. Шестистоповий вірш — сумна необхідність, напр., при передаванні Ередія. Як умістити сонет із «Трофеїв» в 146, 148 складах? Мимоволі, а інколи і свідомо берешся за 174, 176. Шестистоповий ямб, на мій погляд, одноманітніший, скучнить його глибока і фіксована цезура. Про це — в передмові до посмертного Бутурліна.
5. Щодо заборони повторюваних слів і неточних рим мушу сказати: «серці» і «терцій» — рима точна, а повторення: «Poor Yorick» у першому терцеті сонета не псує. Поняття точної рими в українській поезії — при неопрацьованості теоретичній і практичній цієї ділянки — евфонії — мусить бути трохи поширене, порівняно до російської. У сонеті Бажана «Залізнякова ніч» «третіх» — «кетяг», на мій погляд, рима цілком сонетна.
6. Архітектура терцетів. По-моєму, терцети можуть бути і окремими реченнями, і інтонаційними, замкнутими у собі кусками одного речення. Неприпустиме тільки одно: відсутність паузи по 1-му терцеті, напр., те, що є у мене в «Князі Ігорі».
Ще кілька слів про Ваші поправки до присланих мені сонетів. «Каравела» виграла фонетично, але остання терцетка трохи зблідла. «Святослав» виграв. «Alia Ередія» — виграв щодо словника, але останній рядок важкий (5 повносилих наголосів). «Тлінь забудь» — я б поставив «тлін», дві пом’якшені приголосні в закінченнях сусідніх слів роблять неприємне враження. «Жовтень» виграв. «Ех libris», мабуть, теж. А от у «Турнірі» мені шкода давнішого закінчення. Воно без порівняння яскравіше.
Сонетів своїх, крім «Камени» та антології «Українська поезія», я не друкував майже ніде, якщо не зважати на пару перекладів із Ередія («Забуття» і «Джерело юності» — в «Зорі» катеринославській) та одного (чи двох) ориґінальних в «Новій громаді». Після 1925 р. я ориґінальних віршів не друкував і майже не писав. 16 сонетів «Камени» — це приблизно третина того, що я маю. Нові сонети, писані після «Камени» (1921—1922 років) — «від лукавого». Майже всі вони знижені до розмовного тону, безобразові, часто — іронічні. Взагалі нічого спільного з ередіїзмом.