Українське письменство

Ваші міркування про переклад сонетів дуже ґрунтовні, такі ґрунтовні, що я, читаючи зараз курс теорії перекладу в Лінґвістичному інституті, можу тільки в найзагальніших піддержати рисах. Теоретичні міркування про переклад — то для мене буденщина, не завжди приємна, і — проза, проза…

Про Загула і його трактування точності, розуміється, двох думок не може бути. Поняття точності у віршовому перекладі зводити на дослівність, на вербальне пересаджування рядка по рядкові може тільки людина без розуміння і тями. Думаю, що перекласти вірші точно — це значить ствердити примат мелодики ориґіналу (ритм + синтаксис) над його вербальністю. Так думав І. Анненський, так думають усі хороші, тобто сміливі перекладачі. Як мовив хтось: секрет хорошого перекладу — додержана міра у суб’єктивному тлумаченні естетичного стрижня першотвору.

Тепер щодо Ваших перекладів. Я маю до Ваших сонетів живу симпатію (вони сонетніші, аніж мої, скажімо. Ви пишете сонети, бо хочете мати сонети, а я пишу сонети, бо інакше, поза канонічним розміщенням думок та образів, у мене не буде нічого, бо поза сонетом — я безпорадний). Отже, і переклади Ваші мені здаються найкращими. Не погодився я б тільки з деякими деталями. Напр., з наголосом «за мóлоду» (по-моєму, «зáмолоду»), «знівéчену» замість «знíвечену». Прозаїчним видається і слово «потрібна», хоч для XVIII в., може, це не так погано. Коли М. Чернявський писав: «Стражники в небі не сплять», він не міг знати, що так зватиметься сільська поліція, після 1903 року (чи коли там) запроваджена. А Пушкін, пишучи «Люблю ее снега в присутствии луны», не знав, що цей зворот звучатиме для нащадків по-канцелярському. Колориту XVIII в. Ви не зберегли — це правда. Як Вам здається, чи не треба було б залишити (для характеру XVIII в.) «Любитися?» Щодо Бутурліна, тобто щодо Вашого перекладу з нього — скажу: Ви надто емоціональні супроти нього. Хоч він і жив у Італії і був напівпортуґалець чи напівіспанець, але синтакса у нього холодна і підморожена. Розриви посеред рядків і емоціональні трикрапки, це задля нього занадто. «Безділлям вбитих днів», розуміється, важко: чи не краще «убитих марно» чи як-небудь «прогайнованих» (абощо). Сонет «Перекладачеві» — запроваджує дещо принципово чуже Іванову: «трос» і «Мінос» — навряд чи таке зіставлення коли-небудь спало б йому в голову. Ваш переклад — прекрасне ствердження, ілюстрація основної думки сонета, що перекладач рокований «лише свою розказувати казку». Волошина не заперечую в цілому. Пощо Вам додержувати його синтаксу? Ви перекладаєте не для читача, а для себе. Ви не хочете бути професіональним перекладачем, і тому берете у поета, що для Вас близьке, рідне, — отже, переробляєте його по-своєму. Коли б Ви перекладали для друку, може, слід би було дати де-небудь омонімічну риму («жаль» — «жаль»), або чотири присудки, попарно сполучені («странник и поэт, мечтатель и прохожий»).