Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Але то матерія осібна, про яку краще поговорим докладніше і при іншій нагоді.
Ваш М. З.
Вельмишановний товаришу!
Відповідаю на Вашого листа по пунктах.
1. Сонет як стилізація. При Ваших застереженнях це твердження не страшне, і я — чого доброго — пристав би на нього, — тільки ж тоді, бувши послідовним, треба безмежно поняття стилізації поширювати, переносячи його і на октаву, і на терцину, і на всі канонічні строфи, віддавна з певними жанрами пов’язані. А чи маємо право те робити? Чи можна назвати стилізацією «Дон-Жуана» Байронового, хоч написано його такими ж нібито октавами, як і «Визволений Єрусалим» Торквата Тассо? Строфою «Онєгіна» зложено і фривольну лермонтовську «Казначейшу», і патетично-учительного «Сковороду» Куліша. Та чи можна на цій підставі розглядати обидві поеми як «стилізацію» пушкінського роману?.. Так і наш теперішній сонет мало подібний до сонетів найстарших майстрів — де в ньому Петрарка, дю Белле? Все інше: змінилися думки, теми, образовий добір, ритміка навіть, хоч тут лишаються ті ж чотирнадцять рядків, ті самі катрени і терцети. Отже, чи не слід визначати явище стилізації незалежно від строфічних форм, щоб не заплутати справи?
2. Сельвінщина. «Пушторгу» я не відкидаю. Не люблю я тільки «Улялаєвщини» та «Рисі». Прикрі мені й теоретичні його розумування («Звезда», 1930, X—XI), і естрадно-рекламний характер його репутації.
3. Ваші нові сонети. На мій погляд, всі вони щонайменше стоять на рівні попередніх дванадцяти — дорівнюючи якісно кращим із них. Найбільше подобається мені перший, найліричніший — «Далеке». Він має прехорошу pointe наприкінці, про складність і простоту. Рима -валось (вал ось — здавалось), на мій погляд, враження не псує, але, можливо, декому, хто не любить гумору, надто в сонеті — вона покажеться не досить строгою. «Муцій Сцевола» для мене не такий цікавий: занадто хрестоматійний герой, з усіх підручників знаний, — як то він «dextram manum in faculum incensum ingecit» — правицю поклав на розпалене вогнище. До того ж Муцій Сцевола у Вас надто алегоричний. Надрукувати такий вірш — то значить не обтруситися з коментарів, «иносказательных» і «духовных». — Гекуба мені не заважає: нізвідки не видко, що Ви маєте на оці троянську Гекубу, а не сумарний (зовсім дозволенний, хоч не дуже свіжий) під тим іменням образ стражденної матері. Четвертий рядок першої строфи справді трохи перевантажений — два хореїчні слова підряд особливо неприємні: «у тоскній спразі згуби». — «Пан» жодних спостережень не викликає, — сонет «приятный во всех отношениях». Терцети подобаються мені більше у другій редакції.
4. Ваше запитання про елегії. Рима, — пишете Ви, — приходить після смислової паузи. Чи не можна використати цього принципу в сонетах, в двох перших рядках терцетів? Напр. у схемі ccd — ede? Думаю, що ні. Правда, перший рядок терцетів (першого і другого) можна зробити замкнутим реченням, а рядки другий і третій міцніше поміж собою пов’язати. Але враження належного все одно не буде. Пауза поміж терцетами — а вона, кажуть, у сонеті є конечність — все одно не дасть змоги упорядити елегійного ефекту. В елегії ефект помітний тому, власне, що перебій робиться між сьомим і восьмим віршами.
За добре слово про віршову мою посилку дуже вдячний. Ви трохи перебільшуєте поетичну вартість моїх сухариків. Я до них ставлюся суворіше, хоч писати пишу і навіть гадаю видати колись, згодом. Відкинувши з десяток речей ранніх, не відновляючи літератури приятельської, почасти загубленої, я маю їх поверх 50-ти (51—52). Ще б кілька штук — і можна обходити Festum Semi Herediatum (півередіївське свято): Ередія має сонетів — 118.
Втім, бувайте здорові. Зичу Вам добрих настроїв і сонетичного успіху над милим Дінцем.
30. V. 1931 Ваш М. З.
[Грудень 1931]
Вельмишановний Ростиславе Івановичу!
Спасибі за листа. Я вже, правду сказати, і не сподівався що-небудь од Вас одержати. Думав, що Ізюм і наддінецькі піски остаточно поглинули Вас і Вашу творчість. Улітку я мав нагоду двічі проїхати Донбасівською залізницею. Бачив Дінець за Змієвим, бачив його межи Лиманом і Ямою, впізнав здалеку Святогорський монастир, що здався мені вищим, чубатішим, степовішим, як на фотографіях у Семенова-Тяньшанського. Проїжджаючи через Ізюм (обидва рази вночі), виходив на перон і згадував Вас. Місцевість мені дуже сподобалася, і тільки одне прикро, що я не роздивився на Оскіл і не уявляю, який він проти Дінця і який на вигляд… Чи правильно я здогадався, що над Осколом десь і Ваша Капустянівка?