Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Заговорив Бось:
— Так-то воно так! Але чого хоче Ахруман? Яка його мета? Чому він так напосівся на Рутенію? Чим вона йому загрожує? Що то за напади на міста Словунії? Навіщо?
— А сам як думаєш? — спитав Добровін.
— Я думаю, що у Ахрумана є план, який ми не можемо розгадати. У нього є мета, нам невідома. Не можна просто так перти на Ахрумана, тим паче, хто ми такі? Мурахи під його ногами!
— А ти що скажеш, зільник Золото?
— Я ніколи не уникав битви і не показував спини ворогам. Але я згоден із Босем — рано! Ми досі не зрозуміли, чого хоче Ворон. А лиш дізнавшись про мету, можна його зупинити. Крім того, я не певен у наших силах: нам ще треба багато вчитися!
— Так, ясно. Твоє слово, Рутеніє.
— Я швидко вчуся. Що ж до Ахруманової мети, то ми таки ходимо у пітьмі. Я багато думала, але щоразу, коли здається, що ось-ось натраплю на розгадку, опиняюсь перед безглуздим набором Ахруманових вчинків. Я знаю, що кожен із них продуманий до дрібниці, але ніяк не можу скласти цілісну картину. Чогось не вистачає. Чогось важливого. Це схоже на те, ніби у мене є купа перлів, але я не можу з них зробити намисто, бо не маю нитки, на яку б їх можна було нанизати.
— Гірше того, ми не маємо інструменту, щоб у цих перлах наробити дірок, — озвався Бось.
Добровін окинув поглядом друзів і вимовив:
— Те, що я почув, мені сподобалося. Що ж, пропоную ще раз обговорити всі наші пригоди, не оминувши жодної подробиці. І перш ніж розпочнемо, хочу оповісти вам те, про що здогадувався давно, і лиш нещодавно переконався. — Добровін спохмурнів.
— Кажи вже! — не витримав Бось.
— Пригадуєте, вас було кинуто до в’язниці, щойно ви переступили міську браму? Пригадуєте, я розповідав про напади на словунські міста? Пригадуєте, що так і не з’ясовано, хто відчинив браму лихові у наше місто? Пригадуєте, я казав, що відьмаків усе менше шанують люди і все більше подивляються на Богумир та Орію?
— Так, казав… Не тягни, ти з’ясував щось?
— Ворон уже багато років обплутує лиходійським павутинням нашу Словунію. Князівства переповнені його засланцями, які розпускають поголоси про добре життя Богумира і про слабість відьмаків Словунії. Поголос летить швидко, і його неможливо зупинити. Правда нікого не цікавить. Кожен бачить, що хтось живе краще, і певен у тому, що це за його рахунок. Так шириться ворожнеча. А коли ще й дати причину — відьмаків, злиднів, чугайстрів — на яку можна все звалити, то вважайте — справу зроблено. Такий народ уже завойовано без війни!
— Як це можливо? — спитала Рутенія.
— Я теж довго не міг зрозуміти, що коїться. Як проникають на нашу землю ворожі найманці і вивідники? Як вдалося Воронові накинути на всю Словунію сіть своїх шпигунів і посіпак? Без підтримки зсередини це неможливо.
— Хто? — спитав Золота.
— Я не міг у це повірити. Яр!
Запала тиша.
Рутенія розчула вдалині пісню. Співали на два голоси, і ті дівочі голоси долітали до відьми, вливалися у розколошкані словами Добровіна думки. Було дивно чути ніжну пісню після такого тяжкого звинувачення. Найвища в країні людина ступила на шлях зради! Ні, це ніяк не вкладалося в голові. Вони чекали на небезпеку ззовні, а вона ось, за спиною…
Пісню дівчата не довели до кінця: їх перервали чоловічі голоси, що немов запрошували на змагання:
10
Йти було легко і приємно: здавалося, ліс сам розступається під ногами. Русана не здогадувалася, що так воно й було. Попереду дорогу розчищали полісуни, позаду — стерегли мавки.
Лишалося лише радіти легкій дорозі. І вона б раділа, якби ця дорога вела її додому, а не від нього; якби вона вертала, а не втікала; якби йшла до когось, а не від чогось. Дорогу осилить той, хто йде, казала вона собі, але це мало втішало.