Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Збанкрутіння фінансової референтури стало фактом. Суд над Климишиним, якого вимагали члени Центрального проводу, погрожував широким розголосом, що дасть у руки опозиції вагомі аргументи для компрометації чолового провідника. Треба було терміново латати дірку. Бодай очі замилити тим крикунам з безпеки, що вже взялися тягти з Климишина жили. Коби не встряв у ту справу, ви-тягли б усе до останньої нитки, і з'ясувалося б, що і його писок у пір'ячку. Ні, тут вагатись ніколи. На карту поставлено життя. Оце він і є той чорний день, на який вони з Ріко поклали до банку абверівські мільйони. Саме по них він і поспішав зараз до базельського відділення «Швейцаріше банкгезельшафт».
— Сховайте зброю, — кинув бойовикам. — Зараз кордон…
Драбанти мовчки виконали наказ. Шофер притишив хід лімузина і засунув під вітрове скло довгасту картку американської перепустки. На жовтому тлі червоніли дві магічні літери «МР» — абревіатура військової поліції. Для прикордонників швейцарської сторони цього виявилось досить. Перевіряти «хорх» не наважились. Переглянули документи шофера, звірили номер машини, відкозиряли й підняли шлагбаум. Невдовзі лімузин уже котив центральною вулицею, наближаючись до банкової площі. На ратушній вежі видзвонювали куранти. Стрілки показували за чверть сьому за середньоєвропейським часом. З глибини площі накотилося сіре кам'яне громаддя банку, сяйнуло в кабіну матовим світлом ліхтарів, що велетенськими кулями звисали обабіч високих, закутих у мідь дверей. До закриття лишалося менше як чверть години.
— Блокуйте вхід, і коли що… — він блиснув оком на того, що сидів попереду. — Бовкун, виходь і стань коло машини. А ви вдвох, як розійдетесь, то далі ліхтарів не потикайтесь. Пильнуйте лиш, щоб хто з наших любих знайомців тут не об'явився.
Драбанти повискакували з машини і зайняли позицію, як було наказано. Вони мали ще краківський вишкіл і добре знали свою роботу. Шофер і той дістав з кишені парабелум, поклав його на коліно і прикрив капелюхом. Перехожих перед банком було обмаль. Якийсь пан пройшов повз машину; стареньке подружжя, підтримуючи одне одного, зійшло сходами; струнке дівча вибігло з дверей і кинулось до скверу, де на неї чекав кавалер.
Степан Бандера поглянув на годинник. Лишалось дванадцять хвилин. Ще раз визирнув у всі вікна, похапцем перехрестився і боком вислизнув з «хорха». Помчав сходами через два на третій і в одну мить зник за дверима банку.
Зала була високою. Масивні мармурові опори підтримували скляну, оздоблену кольоровими вітражами стелю. З неї звисали чотири кришталеві люстри, що виливали з численних світильників потоки, як йому здалося, надто яскравого світла. Першої миті воно засліпило йому очі. Почувався так, ніби з морської безодні, де панувала напівтемрява, його раптом викинуло на сонячний берег. Боявся, що всі відвідувачі й клерки банку вже підозріливо дивляться на нього. Однак до запізнілого клієнта нікому не було діла. Кожен з тих, що були зараз у залі, поспішав завершити свої справи до закриття. Давня звичка конспіратора все ж примусила його стати за колону й роздивитись навколо. Відвідувачів у залі було небагато, здебільшого ті, кого в Німеччині величають «міттельштам» — респектабельні обивателі.