Чорний лабіринт. Книга друга

— Пан має якісь претензії до банку?

— Ні… — видихнув. Від люті лице йому пожовкло ще більше й зараз скидалося на воскову маску мерця. «Ріко забрав гроші! Забрав таємно, не обмовився і словом. Чи він уже вирішив, що мене ті угевеерівські горобці загребли аж по саму маківку? Ні, шановний, рано ти кинувся по схованках та схронах по мої набутки. Я ще маю зуби!» Згорбився і, не звертаючи уваги на клерка, що свердлив його через вічко ґрат здивованим оком, рушив до виходу. «Обійшов, круг пальця обвів друзяка Ріко. Ну, стривай, я витрясу з тебе ті гроші, а коли ні, то витрясу душу з твого грішного тіла!»

Він уже наближався до дверей, коли серед відвідувачів, що після дзвоника поспішали залишити приміщення банку, раптом помітив двох знайомих йому добродіїв.

«О, господи, навіщо ти привів на мої стежки цих нещасних. Адже ти добре знаєш — я мушу прибирати свідків. Я ж просив тебе, милосердний ти наш…» Перш ніж чинити над кимось розправу, мав звичку звернутися до бога. Перейняв її від рідного батечка. Панотець теж, перш ніж покласти на ослона й відшмагати різками своє чадо, зводив до неба руки й голосно просив пробачення у вседержителя.

Тим часом добродії встигли пропхатись у коловорот скляних дверей. Ще кілька кроків і вислизнуть геть. Скреготнув зубами, ліктем відштовхнув якогось миршавого панка і став у тих двох за спиною. Тепер мав змогу розгледіти кожного з них зблизька. Так і є… Високий, кощавий дідуган — не хто інший як ясновельможний пан Карпо Кислицький. Він знав його ще з тих часів, коли той, намазавши п'яти салом, дременув од совітів до Львова. А другий достеменно емісар Лебедя — Кряква. «Це ж, певне, вони, голуби сизенькі, повертаються з Берна. Вранці Стецько говорив про їхні наміри вийти на шефа відділу американських стратегічних служб містера Хемфрі. З усього видно, що вийшли, бо вже й гонорар ділять. Цікаво, якою валютою нині платять американці, доларами чи окупаційними марками?» Заглянув через плече Кислицького і, помітивши у того-в руці чималеньку пачку доларів, процідив крізь зуби:

— Поздоровляю, мосці пане, маєте добрий заробок і в ходовій валюті.

Кислицький глипнув на голос і остовпів. Кряква, уздрівши Бандеру, мов в'юн, чкурнув між людей і вмить опинився за дверима.

— Прошу ласкаво, — звернувся до Кислицького і жестом запросив до виходу. Дуло пістолета, якого тримав у кишені, теж показувало на двері.

— Я, Степцю… Степанцю, я…

— Ще наговоримось, — обірвав старого. Коловорот випхнув їх на вулицю. Кряква метнувся зі сходів і кинувся навтьоки, та, певне, не помітив бойовика, що стояв за ліхтарем. Вони зустрілися ніс до носа. Кряква скрикнув і вистрелив. Бойовик упав на асфальт. Бандера спокійно прицілився через лікоть і спустив курок. Емісар Лебедя, що біг через вулицю до рятівних кущів скверу, нараз ніби спіткнувся. Тут його прошила автоматна черга. Падаючи, він усе ж встигнув вистрелити в Бандеру. Пухир ліхтаря, що висів у того над головою, луснув і з шурхотом і дзвоном осипався на сходи. Другий ліхтар, здавалося, розлетівся сам по собі. Стало темно. Лише червоно миготіла над дверима банку лампочка сигнальної системи. Хтось із клерків з переляку увімкнув сигнал тривоги.