Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Пересвідчившись, що йому нічого не загрожує, потроху заспокоївся і попрямував до знайомого віконечка. Нахилившись, просунув у нього свого хрящуватого носа, притишено вимовив номер рахунку. Незворушне лице клерка на мить застигло в задумі.
— Пробачте, я рідко помиляюсь, однак… Здається, тижнів три тому я мав приємність… Айн момент, зараз перевіримо. Сподіваюсь, пан не гніватиметься, якщо цього разу мене таки зрадила пам'ять…
Він був втіленням ввічливості, цей старий шкарбан з брунатним, поораним зморшками лицем. Клерк натиснув якісь кнопки маніпулятора, і з стіни вискочила потрібна скринька. Довгі пальці, немов по клавішах, пробігли по корінцях і враз висмикнули цупку картонну картку. Переконавшись, що знайшов саме те, що шукав, клерк повернувся до столу. На його обличчі блукала вдоволена посмішка.
— От бачите, пам'ять мене не зраджує, а це в моєму віці дуже важливо. — Старий опустився на стілець і з достоїнством вів далі: — Сподіваюсь, панові відомо, що цим рахунком можуть з однаковими правами користуватися двоє?
— Відомо…
— Тоді… — він пожував губами. — Мій обов'язок повідомити вас, що названий вами рахунок закрито.
— Чому?!
— Тому, що ваш компаньйон три тижні тому зняв з нього все…
В залі пролунав різкий дзвоник. Старий заметушився, поглянув на годинник. З тою ж запобігливо-ввічливою посмішкою зачинив перед носом відвідувача забрані гратами дверцята.
— Пробачте, за п'ять хвилин банк буде зачинено…
Бандера стояв, ніби у воду опущений. «Забрав! Все до останнього… Ріко Ярий забрав гроші!» Холодний їжак покотився спиною. Спересердя так хряснув кулаком у дубову панель, аж загуло. Клерк нахилився до віконечка, запитав крізь грати:
— Пан має якісь претензії до банку?
— Ні… — видихнув. Від люті лице йому пожовкло ще більше й зараз скидалося на воскову маску мерця. «Ріко забрав гроші! Забрав таємно, не обмовився і словом. Чи він уже вирішив, що мене ті угевеерівські горобці загребли аж по саму маківку? Ні, шановний, рано ти кинувся по схованках та схронах по мої набутки. Я ще маю зуби!» Згорбився і, не звертаючи уваги на клерка, що свердлив його через вічко ґрат здивованим оком, рушив до виходу. «Обійшов, круг пальця обвів друзяка Ріко. Ну, стривай, я витрясу з тебе ті гроші, а коли ні, то витрясу душу з твого грішного тіла!»
Він уже наближався до дверей, коли серед відвідувачів, що після дзвоника поспішали залишити приміщення банку, раптом помітив двох знайомих йому добродіїв.
«О, господи, навіщо ти привів на мої стежки цих нещасних. Адже ти добре знаєш — я мушу прибирати свідків. Я ж просив тебе, милосердний ти наш…» Перш ніж чинити над кимось розправу, мав звичку звернутися до бога. Перейняв її від рідного батечка. Панотець теж, перш ніж покласти на ослона й відшмагати різками своє чадо, зводив до неба руки й голосно просив пробачення у вседержителя.
Тим часом добродії встигли пропхатись у коловорот скляних дверей. Ще кілька кроків і вислизнуть геть. Скреготнув зубами, ліктем відштовхнув якогось миршавого панка і став у тих двох за спиною. Тепер мав змогу розгледіти кожного з них зблизька. Так і є… Високий, кощавий дідуган — не хто інший як ясновельможний пан Карпо Кислицький. Він знав його ще з тих часів, коли той, намазавши п'яти салом, дременув од совітів до Львова. А другий достеменно емісар Лебедя — Кряква. «Це ж, певне, вони, голуби сизенькі, повертаються з Берна. Вранці Стецько говорив про їхні наміри вийти на шефа відділу американських стратегічних служб містера Хемфрі. З усього видно, що вийшли, бо вже й гонорар ділять. Цікаво, якою валютою нині платять американці, доларами чи окупаційними марками?» Заглянув через плече Кислицького і, помітивши у того-в руці чималеньку пачку доларів, процідив крізь зуби:
— Поздоровляю, мосці пане, маєте добрий заробок і в ходовій валюті.
Кислицький глипнув на голос і остовпів. Кряква, уздрівши Бандеру, мов в'юн, чкурнув між людей і вмить опинився за дверима.
— Прошу ласкаво, — звернувся до Кислицького і жестом запросив до виходу. Дуло пістолета, якого тримав у кишені, теж показувало на двері.
— Я, Степцю… Степанцю, я…
— Ще наговоримось, — обірвав старого. Коловорот випхнув їх на вулицю. Кряква метнувся зі сходів і кинувся навтьоки, та, певне, не помітив бойовика, що стояв за ліхтарем. Вони зустрілися ніс до носа. Кряква скрикнув і вистрелив. Бойовик упав на асфальт. Бандера спокійно прицілився через лікоть і спустив курок. Емісар Лебедя, що біг через вулицю до рятівних кущів скверу, нараз ніби спіткнувся. Тут його прошила автоматна черга. Падаючи, він усе ж встигнув вистрелити в Бандеру. Пухир ліхтаря, що висів у того над головою, луснув і з шурхотом і дзвоном осипався на сходи. Другий ліхтар, здавалося, розлетівся сам по собі. Стало темно. Лише червоно миготіла над дверима банку лампочка сигнальної системи. Хтось із клерків з переляку увімкнув сигнал тривоги.