Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Що роздивляєшся, княжичу? — задзвенів у самому його вусі мелодійний дівчачий голос.
Годвін, ніби вжалений, повернувся. Маленька служниця Лада стояла позаду княжича й уважно дивилася на верхівку Золотого Дерева. Лада була бідною сиротою, із тьмяною, але завжди чистою лускою й охайними золотавими рогами. На її худенькій шиї сяяла низка дрібних перлів — як у всіх дівчат, які ще не засватані. Дивлячись на ці перли й ласкаву посмішку Лади, Годвін потайки сподівався, що до його повноліття маленьку бідну дракониху ніхто не засватає.
— Чого тобі? — відвівши очі, грубо запитав княжич.
— Князь Гордій послав по тебе, — сумирно схилила голову Лада. — Час обіду. Княжич Улас давно вже повернувся з Академії і плаче їсти.
— Плаче, бо хоче їсти, — невдоволено виправив служницю Годвін.
— Як скажеш, княжичу. Я неписьменна.
— Ото ж бо й воно, — промимрив Годвін і рушив у бік палат.
Лада зітхнула. Інколи служниці здавалося, що княжич ненавидить її. Адже ні разу не чула вона від нього та від усієї князівської родини жодного доброго слова.
Князівська родина
Коли Годвін увійшов до трапезної, на низенькому мармуровому столі вже стояли всілякі страви: великі тарілки з телятиною, свининою, бараниною, срібні казани із живою рибою та пташиним м’ясом, а також коріння і плоди для дядини, якій було зле від одного лише вигляду крові.
— Сину, де ти був до цього часу?! — тонким голосом роздатовано запитала Клотильда.
Годвін кинув швидкий погляд на товсту дракониху, всю в золоті та дорогоцінних каменях, і тихо промовив:
— Гуляв площею.
— Швидко до столу! — наказав Гордій, і Годвін квапливо сів праворуч від батька. Поряд захоплено чавкав молодший брат Улас, за ним манірно гралась одинадцятьма перловими разками намиста чепурна сестра Уна. По інший бік столу запихався бараном воєвода Кір.
— То що ти казав, Сайрес? — звернувся до брата Гордій.
— Я? Я щось казав? — стрепенувся задуманий безрогий дракон. — Справді? А що ж я казав?
— Милий мій господарю! — посміхнулася дядина Урсула, кинувши в пащу пригорщу гарбузів. — Якби ти не читав під час їжі, ти був би уважнішим!
— Ти плів щось там про бібліотеку київських князів, — невдоволено підказав Гордій.
— Про бібліотеку?… Так, справді! Оскільки я сам бібліотекар, я знаюся на книжках. Пропоную здійснити підкоп і викрасти найбільш цінні екземпляри. У нас занадто скромне зібрання творів красного письменства!
— Брате, ми не будемо цього робити! Ще позавчора робітники знайшли нове родовище алмазів, тож усі сили будуть кинуті на його розробку.
— Але ж поезія!..
— Жодної поезії! Згадай тільки, до чого вона довела нашого нещасного Августа!
Уна тихо засміялася.
— У дядька Сайреса геть викривлене сприйняття дійсності, — пошепки зазначила князівна. — Він за книжками втрачає останній розум!
— Ти також читаєш книжки!
— Я читаю життєписи видатних імператорів Риму. За ними я навчуся правити.
— Правити?!
— Правити! Я найстарша в батька.
— Ти дівчина.
— То й що?! Невже дівчина не зможе володарювати?!
— Не знаю. Такого не чув ніколи.
— У Єгипті правлять і драконихи.
— То в Єгипті. А ти спробуй про це розповісти батьку!..
Уна нишком поглянула на Гордія. Князь напівлежав на мармуровій підлозі, витягнувши лапи із блискучими кігтями. Його хижі очі сяяли яскравіше за дванадцять діамантів у короні.
— А хто князюватиме? — з домішкою злості запитала Уна. — Улас? Він найпришелепкуватіший з усіх, кого я знаю.
— Гей, я не найшерелепкуватіший! — ображено вигукнув Улас.
— Я князюватиму! — твердо промовив Годвін.
Почувши слова старшого сина, Гордій поглянув на Годвіна й болісно посміхнувся.
— Невдовзі відбудеться посвята, — сказала Уна. — Не впевнена, що тобі пощастить здобути камінь влади.
— Це ж чому?!
— Ще зовсім недавно ти не бажав князювати. Ти хотів займатися алхімією.
— То й що? Геліодор міг поєднати і те, й інше!
— Порівняв яйце з драконом! — скривилась Уна. — Ти навіть літати не вмієш! Я буду правити! Я зможу, я знаю, як треба. Я не буду деспотом, як батько, але й не дозволю жодних заколотів. Я не буду завойовувати інші колонії, я захищу їх від степової загрози, і вони самі змушені будуть запропонувати мені дань на знак поваги. Я стану першою землеградською княгинею!
— Це ми ще побачимо! — сердито підсумував Годвін.
— Уна! — покликала доньку Клотильда. — Ти ж пам’ятаєш, що на післязавтрашню посвяту приїдуть гості? Ти б прикрасила себе коштовностями!