Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Після того Василь твердо рішає: кінець! Треба з цим покінчити! Треба за щось взятися. Навчання? Цього мало. Треба чимсь міцно захопитись. На щось себе віддати. Гурток, юнацтво, ідея! Але згадав Шпачука, Москалюка і ця думка зблідла.
Ні. Це не те. Той Шпачук... Василь його бачить. Більше: він його чує, відчуває... Що це за людина і кому вона служить? Шпачук десь зникає з міста. Цілими тижнями його не буває дома... Це триває ще з минулого року. Василь вже тоді не раз був здивований, звідки Шпачук має гроші. Василь його навіть запитував. “Працюю в млині”, — з посмішкою відповідав Шпачук...
Ні, ні... Шпачук відпадає. Це ніяка ідея для Василя. Щось там нечисте і хоч Василь не знає, що саме, але ціле його нутро наставлене проти... Інколи Василь пригадує, як то він, Шпачук, їздив “до брата”, що живе десь там в Дедеркалах біля границі. Повертався завжди з настроєм, бував у ріжних місцях, проявляв багато енергії, шукав людей і проводив з ними багато часу... Що там вони робили? Про що говорили? Невідомо...
Через це саме Василь не хотів більше зі Шпачуком мешкати. Він зійшовся з Євгеном — простим, наївним, але чистим і щирим. Зараз Шпачук перейнявся “Юнацтвом” і по короткому часі обличчя гуртка змінилось до невпізнання. Там стільки шуму, стільки бучних слів. Хлопці раптом розхристались, появились у них нові розгойдані, чужі по змісту слова.
Але треба щось робити. Треба! Це приказ його юначої душі...
І Василь не знаходить собі товариства. Гнатюк? Зустрів його й одразу бачить: він весь ще у вечірці... Він ще не пережив до кінця її вражень. Вертаючись вчора з балю, Гнатюк зустрів ще гурт на чолі з їжакевичем. Разом пішли на дубенську рогачку і там Гнатюк вийшов від Дуса, мов гоголівський писар, що бачив, як чорт украв місяця. Допилися справді до бісиків. Василь подивився на нього допитливо.
— Чого так дивишся? — вихопилось у того зненацька. — Мединська влізла в голову?!
Василь одразу червоніє. Уперше між ними впало це слово. Гнатюк прикусує нижню губу і відвертається. Упоров дурницю. Він це вже розуміє. Василь, щоб затерти враження, питає:
— А що там з “Юнацтвом”? Ти ж, здається, в редакційній колегії.
Він грубо і нецензурно вилаявся.
— Поки там заправляє таке стерво, як Москалюк... Йому тільки бичкам хвости крутити, а не керувати гуртком...
— Але ти їх підтримував!.. Вибирав...
— Я? В зуби тобі копито! Васька! Ти, бачу, падлюка! Зовсім падлюка!
— Якого ж ти диявола поліз у ту колегію? Вірив ти, що ви щось будете видавати?
— Не вірив. Я не така вже ослятина, як тобі видається. Я тільки не думав, що Прихода і ти вдаватимете таких м’якотілих. Устрицями пробились. Там треба було їм розбити маски і вишпурнути за комір...
— А що ж твій Гриб? Чому ж він не був по твоєму, а по їхньому боці?
— Тому, що він дістав від Шпачука на пляшку горілки...
— І ти ще вештаєшся з такою паскудою... Гриб же в тебе живе?
— У мене. Гриб є хлопець-сорочка! Його тільки треба тримати в жмені... Шкода його Шпачукові віддати.
— А по-моему не шкода. Погане зілля з поля геть!..
— Всі ми, коли про це ходить, голубе, погане зілля! Паскудне, гірке зілля...
— Я себе за такого не вважаю, — спокійно сказав Василь.
— Зухвальство!
— А ти ж сказав, що я м’якотілий.
— В зуби тоді заїду і баста! Добре ти мене розумієш, а тільки вдаєш дурника...
— Ти б краще не відкривав так часто пащеки на лайку. Слухай, що скажу.
— Ну?
— Давай видавати журнал.
— Ха-ха-ха! З ким?
— Ти та я... Та...
— Та кума твоя! Ха-ха-ха!
— Не гиржи передчасно. Послухай!
— Що ж я тобі напишу? Вплив місяця на баранячий хвіст?
— Можеш і про це... Але на тебе я не розраховую. Ти тільки потягнеш у батька пару мішків муки на папір і цього вистачить. Про решту подумаю я.
Вони ще пройшлися сюди-туди по гімназіяльному подвір’ї, і все було рішено. Василь завзято взявся до діла. Завідомив Приходу. Той погодився. Зловив Козенка. Як-не-як, а Козенко писака, критик, соціолог... Василь пристав до нього і запитав:
— Думаєш ти, що ваш гурток щось видасть?
— Ні! — рішуче відповів той.
— Ну, то якого дідька ламаєшся, мов засватана дівка.
Рішено. Покликали ще молодого Хмелюка, і на помешканні
Козенка при лойовій свічці, в півтемряві, під цокіт розбитого годинника біля невиразного портрета імператора Олександра Освободителя, відбулось засідання. При обговоренні матеріялу Шеремета нагадав про Мединську. Козенко знов закусив гнуздечку.
— Я на Мединську не погоджуюсь! Обійдемось без неї!
Василь, можливо, і здався б, але втрутився Прихода.