Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
— Знаєш ти що, Авеніре! Не розумію тебе! Досить твоїх дивацтв... Мединська має добрий матеріял! А це для нас вирішальне...
Ну, от... Ухвалили запросити і Мединську. І за цю справу взявся Прихода. Потім бачили його, як він ішов кудись з Мединською, довго з нею говорив, і на другий день у редакційному порт з’явилося кілька її віршів. На засідання редакції вона не прийшла, і це було те, чого Василь так бажав.
Напередодні розпуску, двадцять другого грудня, появився журнал. Називався “Хвиля”. Його поява наробила в гуртку “Юнацтво” шуму. Всі, а особливо Шпачук та Москалюк, уважали, що це їм наперекір. Шпачук побачив у журналі псевдонім Козенка і одразу побіг до нього. Після того вони довго ходили по Широкій біля кіна “Звізда”, звернули під Бону, ходили попід горою, розмахували руками. Москдлюк, як звичайно, замурзаний, зустрів у школі Шеремету.
— Ти, Ш... Шеремето, с... сссвиня! — вигукнув він.
Василь подивився на нього й іронічно посміхнувся.
— Ти-ти-ти міг б-б-бути з нами...
— Нічого, — відповів йому Василь. — Ви також видасте на весну “Проліски”. — Це був натяк на їх молодість. Вони колись у вищепочатковій видавали такий журнал. Але Москалюк цього не зрозумів...
По обіді того самого дня Прихода і Шеремета розносять і продають свій журнал. Частину продав Гнатюк, частину Хмелюк. Прихода і Шеремета вирішили також “приподнести” свою творчість з власним підписом професорові-емігрантові з колишнього університету в Кам’янці. Професор мешкає в монастирі. Вони вибрали найкращий примірник, перев’язали його жовто-синьою стрічкою, Прихода своїм каліграфічним письмом старанно вивів: “Вельмишановному Добродієві і Панові Професорові В. Михайло-ву від вдячних юнаків української гімназії в Крем’янці”.
Зустріч з університетським професором видавалась для них не такою вже звичайною. Всі знають, який він вчений, який знаний на цілу Україну. Він має видані свої книжки... Він сам пише. Ось тепер, кажуть, він пише якусь велику наукову працю. Тому хлопці старанно готувалися до цих відвідин, їм здавалось, що професор не так то одразу їх прийме, що він, напевно, чимсь поважно зайнятий, що йому зовсім не до якихсь там непомітних учнів кременецької гімназії.
І справді бачити професора цього вечора їм не вдалося. Кудись він пішов. Але хлопцям сказали, що завтра можуть вони прийти, коли їм вигідніше. Умовились на ранок. Професор прийняв їх одразу у невеличкій, порожній кімнатці із склепінням замість стелі. Одно високе в товстому мурі вікно виходило в завіяний снігом сад. Над скромним залізним ліжком висить іконка Матері Божої Почаївської. Сам професор невеличкий на зріст, товстенький, з округлою головою, віспуватим обличчям та великою, прорізаною пасмами сивини, бородою. Його добрячі маленькі очі жваво поблискують за великими окулярами.
Прихода у своїй товстій, перешитій з вояцької, шинелі напустив на себе дуже поважного офіційного вигляду і, тримаючи обережно в руках зшиток, почав промову:
— Високодостойний Пане Професоре! Ми, учні українських шкіл, своїми силами розпочали видавати оцей журнал. Уважаючи, що навчання у школі не в стані задовольнити всіх вимог культурного виховання нашої молоді, ми вирішили власними силами допомогти собі і надолужити те, чого нам не в стані дати школа. І т. д. і т. д.
Промова вийшла непогана. Взагалі Прихода навчився промовляти. Василь ніколи б так не потрапив. Він вже, напевно, хвилювався б і стратив би всілякий глузд, як це з ним не раз траплялося.
Професор був також поважний, уважно слухав, добряче дивився на юнаків. Він взяв зшиток, щиро їм подякував.
— Ви, — казав він, — належите до тих, що продовжують славну традицію борців за визволення нашого народу. Журнал нібито не велика річ, але вона привчає вас любити справу видавничу, літературну, навчає громадськости та товариської солідарности. Вам тепер це легше робити, ніж у свій час було нам. Ми з такими журналами мусіли ховатися від поліції, бо кожне наше слово, особливо між учнями шкіл, було заборонене, за нього переслідували нас...
Хлопці вийшли від професора вдоволені і окрилені. Аж на дорозі згадав Василь, що о десятій сьогодні Варвара Сергіївна роздає триместрові свідоцтва. Глянув на годинника і заметушився...
Попрощавшись нашвидку з Приходою, він помчав стрімголов вгору по Директорській.
Варвара Сергіївна роздала вже всі свідоцтва. Червоний, засипаний, спітнілий увірвався до кляси Василь.
— Шеремето! — викрикнула Варвара Сергіївна. — Що, по вас треба герольдів посилати?
— Я не мав часу, — вирвалось у Василя.