Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Василь почуває себе неймовірно самітним. А стільки навкруги людей. Він чекає. Зараз щось мусить статися. Вона, напевно, встане, покине отого красуня і прийде до Василя. І тому він чекає.
Сидить, дивиться вниз, а бачить все... Думки швидко біжать і одна з них підказує: а що, як я встану і запрошу її до танцю?
Ця думка розростається. Ну і що... Встану і скажу: дозвольте, панно Настусю... О! Вона зіскочила зі свойого стола і йде до Василя. Серце б’ється... Він намагається вирівнятись, але мало часу.
— Василю, — чує він голос, немов з якогось туману. — Потримайте мені... — кинула свою хустинку просто йому на коліна і зникла.
У залі заграла оркестра, і нічого не стало...
Та хустина... Якась дика, безглузда думка. Звідки вона? Василь обережно торкається того, що лежить у нього на колінах. Це щось дуже ніжне. Це павутиння, що злетіло несподівано. Але разом з тим Василь виразно відчув: так. Цей шматок ніжної матерії — це німий свідок чогось дуже інтимного, захованого далеко від ока... Він підняв ту річ, стиснув її в кулак і так довго її тримав... Вона, вона, вона, бігла думка, огненна думка, що пекла й залишала тривалий, вічний слід...
У цей момент вривається Гриб. Він побачив Василя.
— Шеремето! Ти здурів? — викрикує він так, що всі звертають увагу. — Ходім!
Це був такий порив, що Василь не міг йому опертися. Він швидко встав і разом з Грибом подався вниз. Проходячи залею, він ще раз помітив Настю. Вона танцювала вальса... Все крутилося, пінились сукні, гриміла музика...
Опинився знов у буфеті. Там вже всі, а між ними і Семен Іванович. На столі кругла пляшка, а навкруги серія чарок, уже налитих, готових до наступу.
— Ти! — каже до Василя Гнатюк.
У руці у нього повна чарка, і Василь встиг помітити погляд товариша. Він повний, переповнений, і Василь його, здається, розуміє... Він тісніше стиснув хустинку, що лежала в його кишені...
За буфетом вже порожньо. Роля Варвари Сергіївни скінчена. Поле її бою очищене. Вона переможно порахувала гроші, записала їх до книжки і сховала до японської скриньочки. Вона не йде танцювати. Ні! Вона йде спокійно до роздягальні, одягається, щільно закутується і відходить... Вона втомлена...
А вечір-баль гримить до ранку. На сході родиться зоря світанку. Ніч догоряє чорним полум’ям, за хмарами блукають рештки місяця, інколи рідіє туманна хмаринність і зорі цілою зграєю прориваються та горять, мов ялинкові свічі, окутані шкляною ватою. Свіжий, білий пух прикрив поверхню землі. З дверей комерційної школи вириваються юрби людей. Вони гойдаються, їм тяжко йдеться, вони на ходу одягаються, хитаються вправо чи вліво...
Товариство Миколи Гнатюка також вирвалось з дверей, хоч нагорі в поблідлих вікнах все ще гриміла оркестра і без перерви ворушилися у танцях пари. Між ними також і Мединська. Василь хитається попід крислатими липами, розкидає свавільно руками, ніби керує якоюсь дикою оркестрою... У лівій руці він щось міцно стискає і, струшуючи розпатланою головою, на весь голос співає: “Ой, місяцю, місяченьку”...
Бідний Євген... Василь застав його в постелі. Як стратив його від початку вечора, так потім уже і не бачив. Раз тільки помітив його червоного, мов буряк, коли він задеркувато, ніби молодий півник, танцював з якоюсь гладкою міщанкою шімі...
Василь увірвався додому так шумно, що Євген прокинувся. В його очах Василь одразу вичитав усе: і злобу до себе, і розгубленість, а найголовніше повне розчарування. Василеві треба було його не займати. Але де! Василь зараз на верхах. Йому немає стриму.
— Ну! Як? — вирвалось у нього. — Як провів вечір?
— У кожному разі не так по-свинячому, як ти! Наджорився, як свиня! — і Євген з серцем одвернувся. Цього було досить. Стільки моралі від Євгена за один раз... Хто б міг сподіватися.
— Ти, ти, ти!.. Чого пирхаєш? А бачив Мирочку?
— Я бачив Настусечку, — буркнув у відповідь Євген.
Ша! Ні слова більше! Василь зриває з себе одежу і лягає. Заснути не може... Розуміється... Але він уже занімів, і з нього не вирвеш тепер жодного звуку.
Вечір-баль наробив галасу. Цілу ніч вештались по місті люди, падали, вставали, викрикували, знов падали. Потім цілий день стояв над містом спокій, і тільки під вечір на вулицях знов з’явились бліді, заспані привиди з вогкими від перевтоми очима. Василь з Євгеном “не говорять”, тому кожний окремо виходить надвечір на Широку. Василь шукає “своїх”. Ось він уже біля Хмелюка, а назустріч йому Шпачук.