Юність Василя Шеремети

— Здоров, Шпачук! — викрикнув до нього майже захоплено.

— Здоров, здоров! — відповів той холодно. — Знаєш. Василю! Хотів би з тобою погуторити!

Що за тон... Скільки в ньому самовпевнення. Василь шарпнув двері і зник у ресторані.

У гімназії всі вдоволені. Вечір удався. Мету осягнуто. Директор ходить спокійніший. Справу з коштами на певний час розв’язано. Семен Іванович має право взяти свою палицю на ліву руку і піти кудись з почуттям вдоволення. “Суєта” пройшла прекрасно. Коли він з’являється в клясі, учні його ґратулюють. Він посміхається в свої рудуваті вусики...

— Ну, добре, добре, панове! А тепер до науки!

Варвара Сергіївна вривається, мов уланський вахмістр.

— Мадмуазель! Месьє! Бонжур! Ну! Виспались? Погуляли? А тепер до науки! Маслов! Сіль-ву-плє! — І закрутилося по-старому, тільки пожвавленим темпом. І Річицький, і їжакевич, і всі решта виступили з небуття. Гімназія мусить підтягнутись. Дисципліна, порядок, кінець року... Темпо, темпо, темпо!..

Вечір вносить багато нового. Василь набуває нових думок. Все те постало там, у фотелі. З Настусею мусить “бути кінець”. Він ще не знає, як це зробити. Вона не для нього. Вона ось кінчає гімназію. До неї залицяються дорослі. Він для неї тільки забавка, а така роля йому рішуче не імпонує. Цікаво, що від нього хоче Гнатюк? Він виявляє стільки приязні, що це стає підозріло. Які його стосунки з Настею? Питання, питання, питання. Усі вони висять, а торкнутись їх не можна. Шпачук. Той виразно дивиться на Василя вороже. Дещо невиразно ставиться Козенко. Прихода на вечірці не був. Зустрівши Василя, він тільки промовив: — Ну, добродію? Як там? — В голосі його помітна байдужість, і слово “добродію” звучить іронічно. Василь його розуміє. І він дечим ображений і має до Василя претензію... І чому вони всі мають до нього претензію? І той, і тамтой, і майже кожний? Дивно. Уважають, що Василеві “везе”, що він йде вгору, що має щастя, успіх, “поводження”... Василь тільки посміхається. Успіх, що випив дві чарки коньяку і витратив на це всі свої гроші. Успіх, що потримав кілька годин хустину панни? Успіх, що Гнатюк його невідомо для чого напоїв? Гнатюк упився, бо був невдоволений. Йому потрібне товариство. Василь для нього суперник. Він у душі також переконаний, що Настя більше цікавиться Василем. Цікавиться! — думає гірко-прегірко Василь. Вже другого дня після вечірки, в понеділок, коли йшли до школи, Василь вийшов, не чекаючи її у вікні. Вирішив остаточно. Досить тієї комедії! Більше не може. Бачить її, мов діямант у промінні сонця сяючий в переливах, але ж він не фантаст, не маніяк, що потягнеться з сокирою до сонця. Він вийшов сам без Євгена, мовчки, злегка підтягнутий, упевнений. І тут уже справді несподівано натрапив на Мединську. Вона йшла за ним у віддалі двадцяти кроків. Василь чує, що вона намагається його нагнати, але він йде та йде, не оглядаючись і напружено дивлячись. Його тягнуло повернутись! Ноги самовільно липли до землі. І нарешті, за поворотом на Директорську, вона його окликнула: