Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Даремно. Василь ще нічого не бачив, ще не мав в руках записки, а вже відчув усе. “Пане Василю! — писала йому Мединська. — Хотіла б перед роз’їздом з Вами бачитись. Зайдіть. Н.”
Це не записка, а крик, що вривається в душу Василя. Зупинився серед кімнати, а руки все-таки стягають ліжкове прикривало, збирає “Дитинство та Юнацтво” Толстого, збирає підручник французької мови, збирає латинську граматику... Якось руки роблять це самі, бо Василь тримає записку і дивиться у неї, ніби це невидане чудо. А руки тремтять і ноги підгинаються, ніби він направду п’яний...
— Будьте здорові, Анно Василівно! Щасливих вам свят!
— Будьте здорові! І вам щасливих свят.... Та скорше приїжджайте! — гуторить господиня.
Василь йде в коридор, ступає сходами униз, рипнула фіртка, хвилинку постояв... Вправо чи вліво? Вправо! Вирвався і побіг хідником, ніби за ним хтось гнався. По короткому часі він вже на ринку. Дядько Павло гнуздає коні. Василь моститься, як може, бо соломи мало. Стягає на вуха шапку, закутує ноги, сідає до дядька плечима, бо вітер зі сходу. Дядько не робить довгих церемоній. Загнуздавши своїх буланих, бере в руки віжки, стає на санях навколішки, підібгає під себе ноги, і вони їдуть. Містом сани йдуть взатоки. Погано ковані конята сковзаються. — Но! Вйо! От холера проклята! Куди ти, чортова капиця, тягнеш? Гаття! — не хватає йому батога, тоді обертає пужално і мастить булану по ребрах.
У полі стає холодніше. Вітер підбирає з полів сніг, і дрібний, мов пудра, порошок сіється назустріч коням. Вони вперто біжать, сани човгаються з вибоя до вибоя, дишель то підіймається, то опускається і шарпає нашильником тонкі шиї конят. Скоро коні і люди покриті тонким шаром бруднуватого снігу.
Їдуть мовчки. Василь сидить обличчям назад і не хочеться йому обертатись до дядька. Холод і так починає добиратись до нього. Дядько лається з кіньми, мастить їх і батогом і пужалном, коні шарпаються і пробиваються вперед.
Біля Чугалів, коли їхали під гору і стало трохи затишніше, дядько все-таки не витерпів і повернувся злегка до Василя.
— Ну, а... того. Как там по газетах нащот войни? Нічого не пишуть?
— Ні, — коротко відповідає Василь.
Не хочеться йому розводити розмову. Не те у нього на думці. У кишені лежить записка.
Але не такий цей дядько.
— А он кажуть — буде война. Нібито Франція того... Якийсь Абдукарім на неї йде.... — просторікує далі дядько.
— А-а! То ніяка війна. То десь повстання в Марокко, — відповідає спокійно Василь.
— Жаль! — стверджує дядько і одвертається до коней. — Вьйо! Ксоб! Куди ти лізеш, щоб тобі Бог дав, очі злегенька повилазили. Халєра чортова, не коняка...
Потягнувши пужалном норовисту коняку, дядько знов повертається і переходить на іншу тему. Тим часом видобуває з кишені кисета з тютюном.
— А от інтиресно... Примєром сказать... Какії такії науки существують, що їх так довго виучують?
— Ну, — каже Василь. — Всілякі науки. Є їх багато, географія, фізика, є їх досить...
— Да! — стверджує дядько. — Я от слихав... Не знаю тільки, чи правда... Нібито существують такі матиматики, що можна всі звьозди полічить. Када я ще солдатом був, один мені казав. Каже, є така звізда, що коли б впала на землю, усьо б зничтожила. Такая, ніби, сильна вона. Не знаю только, чи можна вірити. Солдат то говорив.
— Певно. Зорі є дуже великі. Більші за землю, — підтримує Василь розмову.
— От, як тольки їх зміряють. На землі все можна зміряти, а на небі... От, примєром, Марків Михаль до Арґентини виїхав. Так він пише: у вас, пише, тепер зима, а тут квіти цвітуть. Вот інтиресно, як воно строєно. Але це на землі. Поїхав — побачив, але поїдь на небо...
— На те, — каже Василь, — і є наука. Є такі апарати, що все зміряють.
— Да-а! Ето вєрно. Єсть апарати. Када я був на позиції... От сидимо ми в окопах... Тут ми, а там нємєц!.. Од нас до нього не видать, а від нього до нас не видать. А от посмотриш в бінокль і все, як на ладошкі... Всьо, як єсть тут. І навіть де стоять пулємьоти. Потом ми били! А!..
— Ех, Павле, Павле! — почав також Василь. — І що це у вас за язик такий покручений?
Дядько не сподівався такого питання. Хвилинку подумав і відповів:
-Да!
— Що ж це ви завжди так говорите? І з жінкою?
— Як вам сказать? І да, і нєт! Привичка, знаєте.
І після цього дядько замовкає. Щось він роздумує. Можливо, йому ще ніхто не ставив такого питання. Він повернувся до коней, ті видряпались на рівну дорогу, дядько ще раз замахнувся пужалном, і вони побігли дрібним трусячком.
Швидко темніє. Вітер збільшується і проривається крізь дубину діброви. У хутірських хатах загоряються віконечка помаранчевим світлом. Собача брехня несеться з вітром убік Чугалів і десь там, попід державним лісом, глухо завмирає. І що ближчає село, то збільшується вітер. А коли кінчилась діброва і почалось знов поле, знов вітер гнав цілу хмару снігу, що засипала конятам очі і замітала дорогу.