Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Гаразд… — погодився Марко. — Був би вдячний. Однак не хотілося б завдавати Вашій родині клопоту.
— Пусте… Жінка зараз і повечеряти Вам дасть… Ми то вже спати вкладалися, кури на сідала — і ми з ними, бо у такий дощ що ж іще робити, як не відпочивати? Хіба «красні» кудись поженуть, — додав тихо.
Марко увійшов до господи, залишивши по собі калюжу дощової води.
— Нічого, нічого… Роздягайтеся, пане. Одяг до ранку висохне, а вранці жінка усе попрасує.
Марко потішився, що підкасав штанини своїх світлих брюк. Були б вони зараз не світлі, а чорні — болотом забрьохані.
Вимокле взуття аж чвакало.
— Ану, маю для того, аби взуття Ваше просушити, надійний спосіб! — підморгнув гостеві Василь Семенюк. — Радянські газети! Надійно просушують капці, я Вам кажу!
Марко гмикнув.
— Ви обережніше із цим, пане Василю, не дай Бог діти де обмовляться чи хтось побачить…
— Так я з транспарантом по Волочиську на рахунок цього не ходжу і нікому про то не розказую, — розсміявся Семенюк. — Навіть жінка про то не знає. А вдосвіта тихенько, поки усі домашні ще сплять, я ту розмоклу газету — в піч. Саме те, я Вам скажу, застосування для цієї гидотної пропаганди! Назву ж яку вигадали — «Червона Зоря»! Відколи вона почервоніла, питається? Ох, мало тоді чорні запорожці товкли цих недоумків під Тарнорудою! Товкли Примакова того, запроданця, що аж пір’я летіло… Ой, мало!
— Все одно будьте обережні, — Марко стомлено усміхнувся. — Не варто на такій дурні попадатися.
— Та Ви проходьте, роззувайтеся, — промовив господар. — Ганю, — гукнув у хату, — а знайди-но для нашого подорожнього щось чисте переодягнутися, бо його одіж геть уся промокла!
Господиня, дружина Василя Семенюка — худорлява жвава молодиця — і собі вийшла з кімнати.
— Ой, та проходьте, проходьте, прошу пана! Зараз Вас облаштуємо.
Крутнулася до іншої кімнати, відчинила скриню.
— Ану, Василю, присвіти мені! — гукнула до чоловіка — Бо через цю негоду у хаті ніц не видко.
Дістала звідти перекладене полиновими гілочками спіднє — сорочку та штани, постільну білизну.
Поки Марко переодягався, пані Ганя його мокре шмаття вивішувала сушитися. А господар дістав пляшку горілки та запалив керосинку.
— Ти, серденько, яєчні якої посмаж зі шматком сала та цибулею, а я тут, аби гість не застудився, полікую його трохи. Спатимете на печі, — звернувся вже до Шведа, котрий якраз діставав із саквояжа сухі шкарпетки. — Менші наші дітлахи у сестри на гостині, то ми сьогодні королівське місце Вам віддамо. Будете на печі спати? — перепитав у Марка.
— Із задоволенням, — відповів той. — Тільки клопоту Вам зі мною…
— То нічого! — відказав Василь. — То наш обов’язок. І перед українською справою, і перед пані Юстиною. Вона не раз нас виручала за потреби.
Скоро у пательні зашкварчали яйця, апетитно запахло смаженою цибулею та салом. Господар налив два келишки горілки, один подав Марку.
— Ну… За Україну! — проказав тихо. Перехрестився. — За нашу справу. Будьмо!
Марко і собі перевернув чарчину.
Гаряча хвиля прокотилася тілом і вдарила у голову. Горілка була моцна. А на голодний шлунок і зовсім пекучою.
— Ех-х… — проказав Швед, — яке ж крепке!
— Ну, гайда, їжте, що Бог послав! Закусюйте, — Василь Семенюк підсунув тарілку із яєчнею ближче до Марка. — Я-то вже повечеряв. А Ви їжте, їжте!
Припрошувати гостя не було потреби.
— І ти, Василю, вхопи хоч щось, — звернулася до чоловіка пані Ганя. — Бо зараз геть захмілієш.
— Так я спати збирався, а не молотити, — віджартувався той, однак і собі врізав скибку хліба й вклав на неї шматок підсмаженого сала.
— Ну, а тепер по другій, — мовив майже командним голосом до Марка.
— Ні-ні… досить! — Швед похитав головою.
— Навіть у поганій хаті по три п’ють, а Ви вже й від другої відмовляєтеся! Гайда… випили, закусили — та й на піч. А ну, жінко, огірків солоних дай нам.
— Зараз-зараз… То Ви швидко почали, не встигла я… — пані Ганя крутнулася, вибігла до комори і повернулася із полумиском, повним солоних огірків та квашеної капусти.
— І по третій… як годиться! — скомандував Семенюк. — Тепер точно не застудитеся.
Третій келишок пішов вже як по маслу, нечутно. У тілі з’явилося приємне тепло і розслаблення.
А по вечері Марко, подякувавши господарям ще раз, поліз на піч, під пухку ковдру, загорнувся у неї, як у кокон, і вже за кілька хвилин почав дрімати.
Легенький полиновий запах від сорочки, як у тій історії про євшан-зілля, навіював сни-спогади. Наснився дитячий спогад, наснилися мама, тато… їхня хата на Польських фільварках. І він, босоногий, у сорочині ганяє по траві з вітрячком, якого йому батько змайстрував на Пасху.