Печатка Святої Маргарити

Кашин сказати нічого не встиг, бо і собі розплився у посмішці до вух. Двері до його кабінету прочинилися навстіж, запахло міцною кавою, і з тацею у руках увійшла та сама Зоєчка. Марко сидів спиною до входу, тож роздивитися місцеву красуню зміг, лише коли вона підійшла ближче до столу.

— Проходите, проходите, хозяюшка Вы наша! — зацвірінькав навколо секретарки Порфирій Кашин. — Заждались Вас уже. Ну, вот Валериан…

— Алексеевич…

— Алексеевич! — повторив Кашин.

— Но для Зоечки можно просто… Валериан. — Марко нарешті піднявся і простягнув дівчині руку.

Її сміливість у погляді раптом кудись пропала, а коли він замість того, аби потиснути їй руку, галантно поцілував, Зоєчка і зовсім розгубилася.

— А это наша расчудесная Зоєчка, — продовжував знайомити Кашин. — Так что если Вы надумаєте обосноваться по работе у нас в Волочиске, могу одалживать Вам Зоечку для ведения необходимой документации. На время, разумеется…

Зоєчка направду була видною дівчиною. Марко одразу підмітив: навряд чи приїжджа москалька. Чорнява, кароока… Одягнута як міщанка: у білу штапельну блюзу та сіру спідницю. Ладна станом. Ну а коли заговорила, то й сумніви пропали. Тутешня, волочиська.

— Пригощайтеся, Валеріане Олексійовичу, кава, канапки…

— Зоя, сколько раз просил тебя разговаривать по-русски, а не на этом жутком хохляцком наречии! — трохи роздратовано мовив Кашин. — Что за слово такое — «канапки»…

— «Бутерброди» по-вашому, товаришу Кашин, — досить браво відповіла Зоєчка з милою посмішкою, ставлячи тарілку з канапками на стіл. — Російською балакаю погано, тож ганьбитися не хочу. Пригощайтеся, товариші.

— А Вы, Зоєчка? Разве не составите нам компанию? — повів бровою Марко, зацікавлено поглядаючи на секретарку коменданта.

— Вот когда Вы, Валериан Алексеевич, вернетесь к нам в Волочиск… ведь Вы же в самое ближайшее время вернетесь? Тогда и посидим втроем… — раптом випалив Порфірій Кашин. — А пока что Зоечку отпустим, у нее с утра дел невпроворот, а сами о наших делах побеседуем…

— Жаль… Очень жаль… — проказав Марко, беручи дівчину за руку. — Обязательно посидим. Я надолго в Каменце не задержусь, тем более, если в Волочиске такие красивые девушки…

Зоечка аж подих затамувала. Галантний гість Кашина, вочевидь, справив на неї враження. Затримуватися не стала, швидко зникла за дверима, а Марко, вдаючи цілковито зачарованого дівочою вродою, подивився їй услід.

— Ну вот… И такой эффект Зоечка производит всегда! — майже з гордістю зазначив Кашин. — Приятно видеть, Валериан, что и на Вас после полячек красота этой хохлушки так подействовала…

— Куда там полячкам! — махнув рукою Марко, відсьорбуючи каву. — У-ух, хороша девка! У хохлов, следует заметить, единственное, что стоит внимания — так это их бабы!

— Совершенно верно подмечено! — задоволено кивнув Кашин. — Девка — первый сорт. Высший, Валериан Алексеевич!

— Ну Вы бы мне, Порфирий… когда вернусь в Волочиск, и правда, Зоечку одолжили на недельку… — Марко відкусив шматок канапки, неспішно запиваючи гарячою кавою. — А то от работы кони, знаєте ли, дохнут…