Українське письменство

(Порівн. «Kto ż panam dogodzi? tak legł tak ustał niekontent jegomość dobrodziej»)[526]. Таким способом з двох невеличких, на кілька рядків байок вирощено «дві великі сатири» (160 та 180 рядків), з яких одна важить на зловживання кріпацької системи, а друга має на увазі дворянських економістів-дилетантів та їх химеричні проекти.

Ідейне значення Гулакової байки-сатири в українській критиці підношувано надзвичайно високо. Розпочав цю традицію ще Костомаров в «Обзоре сочинений, писанных на малороссийском языке» (1844), підтримав Куліш в «Основі» (1861) і в інших численних висказуваннях. На думку Кулішеву, однієї цієї сатири досить, щоб незбита слава залишилася за її автором в українськім громадянстві. Кониський у «Відчитах» («Світ», 1881—1882) ладен був бачити в Рябкові образ «цілого українського люду, оберненого на кріпаків». Грінченко пророкував, що «Батько і син», «Пан та Собака» «ніколи не забудуться у нашій літературі». Тим часом громадська вага байки, як і художня її вартість, далеко скромніші. Порівняння моралі в Красицького («Pan nie wart sługi») і в Гулака доводить, що в українського автора вона звучить поміркованіше, як у польського; що ж до останнього, то його ніхто не вважав за «розхитувана підвалин» і сатиру його прийнято узивати делікатною, світською, «сатирою в манжетах» (Спасович). Зменшується сатирична ударність байки і її вульґаризмами: натуралістичні подробиці катування Рябка, в зв’язку з характерним слововживанням автора, з його образами, порівняннями — напр., язик у Рябка після кари