Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Відколи він почав компонувати свої байки — трудно сказати. Сам автор у «передмові до своїх казок» початок своєї писанини датував так:
Але військову службу автор покинув р. 1798-го, а перші його твори позначені тільки 1812 р., мало не через п’ятнадцять років після того, як «повішено» було шаблю. Ще р. 1804-го він одштовхнувся від «духа малоросіянізма», якому так чи інакше його байки служили. Либонь, не раніше того ж 1812 р. і розпочав він свою роботу байкаря. Закінчив він її десь між 22 і 29 рр. В реєстрі його літературних творів, що знаходимо у М. Петрова, — «басни (числом 333), переделанные на малороссийский язык с лучших французських, немецких и русских баснописцев, также и соб. сочинения», стоять на 15-му місці межи баладами, писаними в 1822—1829 рр. і «Начальным основанием римского права», 20.VI.1826 поданим міністрові нар. освіти. Таким чином, величезний збірник написаний за досить короткий час і нам нема потреб заперечувати авторське посвідчення, що писав він свої казки — «змагаяся з нудьгой» — «як лізли в глузд до мене нашвидку».
Джерела Білецького-Носенка досить розмаїті. Він сам указав і почислив їх у присвяті своєї «байківниці».
На першому місці стоять росіяни Дмитрієв, Крилов, Хемніцер, але порівнюючи «джерело московськеє» в «Приказках» використане не дуже сильно[522]; слідом за росіянами ідуть Геллерт і французи Лафонтен і Флоріан. Останніх використано найдужче: перші дві книжки «Приказок» є переклад перших двох книг французького байкаря, починаючи з знаменитого «La Cygale et la Fourmi» — всього речей, перекладених з Лафонтена, на приблизний підрахунок поверх 90. Переклади з Флоріана становлять майже цілком XI книгу і компактними групами стріваються в книгах XII і XIII, всіх їх поверх 30. Білецький-Носенко сам вказує інколи, звідки той чи інший переклад зроблено; часом це робить він в заголовку, але частіше в самому тексті:
Щодо самого методу перекладу, то Білецький-Носенко прекрасно знає, що завдання кожного байкаря підновити і по-своєму переробити загальновідомий сюжет. Тому, вибираючи найкращі, «найлатвіші» речі з набутку французьких, німецьких, російських байкарів, він уважав за потрібне надавати їм українського колориту:
Цим цілям у Білецького-Носенка служать топографічні вказівки — перенесення дії на Україну. В байці про пару волів ручих і пару ледачих (XI, 5) він згадує Крим, якого у відповідній байці Хемніцера («Ретивые и ленивые кони») немає. В «Родинах гори» він згадує Прилуку («Принаймні городок, коли були в Прилуці»), Удай, Дніпро, Київ (XII, 18; II, 13; VIII, 15; І, 18). Інколи ці топографічні вказівки дуже спеціальні — прилуцько-повітові, що для читача з іншої території потребують пояснень:
522
Слова байкаря, що він «не квапився за ним ганяти на Парнас», треба розуміти щодо мови. Він, мовляв, не хтів звертатися до російської мови, бо призначав свої байки косарям, що відпочивають від роботи, воякам-інвалідам, що вдома доживають віку, сільській молоді і т. д.