Українське письменство

Зразком йому послужив Ігн. Красицький, галицький поляк родом, один із стовпів польського класицизму XVIII в., що досить легко умів поєднати духовний сан архієпископа Вармійського з такими творами, як «Монахомахія», та з вільнодумними тенденціями, що здобули, може, й незаслужене титло «польського Вольтера». Чому Красицький — це з’ясовує становище Гулака-Артемовського, як лектора польської мови. Провадячи це викладання з 1818 року по 1831-й, Гулак мусив спиняти увагу слухачів і на чільних постатях польського письменства, а що серед тих постатей був Красицький, можна бачити з того, що виклади свої наш лектор розпочав перекладом і надрукуванням в «Украинском вестнике» свого перекладу промови Дмоховського «На случай совершения памяти об Игнатии Красицком»: «Кто же из современников наших может быть более уверен в славе, как не Красицкий? Кто справедливее его может льститься жить долее в памяти потомства?..»

Красицький лишив після себе дві збірки байок: «Bajki i przypowieści», в чотирьох книжках або частинах, і «Bajki nowe», так само в чотирьох[525]. Байки Красицького (як говорилося про те побіжно в § 2) — короткі, здебільшого позбавлені подробиць як у дії, так і в характеристиках, і в цілому прекрасно могли б ілюструвати погляди Потебні, що уважав, ніби байка «ради годности ее к употреблению не должна останавливаться на характеристике действующих лиц, на подробном изображении действий и сцен» — погляди, блискуче спростовані мало не всією полафонтенівською історією жанру. Використовуючи Красицького, Гулак-Артемовський в ряді прикладів виступає як звичайний собі перекладач, даючи той самий тип аполога-епіграми, що і в первотворі; так зроблені байки: «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я», «Дурень і Розумний».