Українське письменство

Гулак-Артемовський — найстарший із трьох. Вихованець Київської семінарії та академічних класів, пізніше учитель польських приватних пансіонів, викладач польської мови, професор російської історії в Харківському університеті, — інтереси служби він ставив вище інтересів письменства, «не был в сущности человеком литературным», як спогадує один із найспостережливіших його слухачів (М. де Пуле). Проте мови і літературні форми йому давалися; він любив похизуватися добірністю французького свого писання, як і колоритністю української своєї розмови, і з власної цікавості, і з міркувань кар’єрних брався за літературні заняття, розв’язуючи в них стилістичні завдання. Друкуючи на сторінках «Украинского вестника» свої насичені слов’янщиною переробки «Загубленого раю» та поодиноких уривків французьких поетів XVII—XVIII вв. (Расін, Кребільйон, Деліль), він «осмеливался предполагать, что или изгнание славянского языка из круга нашей словесности (разумеется, в духовних материях) не принадлежит нашему веку, или заставит век наш жалеть об изгнании оного». Ще раніше, мабуть, написав він переробку «Налоя» Буало слов’янською мовою, і П. Зайцев, що надрукував про це спеціальну замітку, припускав тут стилістичну забаву віртуоза[524]. Р. 1827-го, посилаючи в «Вестник Европы» переклад ґетевського «Рибалки», він підкреслював у своїй роботі момент літературного експерименту. «Почтенный автор, — зазначала редакція, — говорит… в обстоятельном письме своем к редактору, что между прочим и по влечению любопытства захотел он попробовать, нельзя ли на малороссийском языке передать чувства, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды» Котляревского и от других с тою же целью написанных стихотворений». Певне стилістичне завдання привабило його взятися і за байки.