Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Спочатку — підрахунок. 28 рядкам Крилова, що містять оповідання й мораль, відповідають 29 рядків Гребінки. Отже, український байкар ніде не перенавантажує деталями розповіді, не розводнює Крилова. Дещо зайвими, правда, можуть здатися підкреслені рядки: «Чи довго він ішов» і т. д., — але вони досить умотивовані впровадженням оповідача. Що ж до подробиць і тону оповідання, то вони у Гребінки своєрідні й винайдені талановито: замість натовпу селян в полі зору читачевого один Рибалка, до того ж змальований яскраво, живий, гарячий, готовий іноді «всячину погукати»; замість просторого переліку шкод, заподіяних струмками і річечками, єдина причина конфлікту — ятір. Замість авторського переказу думок героїв — їх власні слова, подані в прямій мові. І навіть виділення моралі в чотири рядки, мовлені від автора, можна розглядати як певний плюс українського автора, остільки дотепні вони різкістю свого перебігу від рибалки до волосної й повітової юстиції. Байка Крилова архітектурніша, логічно стрункіша; Гребінчина бере декоративністю, мальовничістю деталей, інтонаційною розмаїтістю.
Висока оцінка цієї мальовничості та живих інтонацій і привела українську критику до проголошення Гребінки найвидатнішим із українських байкарів.
Почалося це з Куліша. Передруковуючи в альманахові «Хата» Гребінчині приказки (10 №№), він писав, що слово Гребінчине «процвітає квітками щирої поезії української». «Коли рівняти їх (байки) і до сусідньої словесності, то навряд чи є в ній кращі приказки од Гребінчиних, а тілько що московські дзвони голосніші од наших»[533]. Навіть наприкінці 60-х рр., коли Глібов одійшов від досить близького перекладання Крилова, Куліш ладен був віддати перевагу Гребінці. Грінченко висловився рішучіше. В своїй правдянській статті він звертає увагу читачів на впевненість Гребінчиного поводження з Криловим. Гребінка, на його думку, «усюди й завсіди писав ориґінально», на той час як Глібов (зробімо поправку — ранній Глібов. — М. З.) «тільки перекладав криловські байки, парафразуючи Крилова і так сліпо за ним слідкував, що на кожному ступні повторює цілком криловські фрази, навіть ритму його держиться». Ладні на перше місце поставити Гребінку серед байкарів українських і Вол. Дорошенко, і О. К. Дорошкевич.
Обдарованість і своєрідність Гребінки відкривається не тільки в свобідному відношенні до плану, синтакси та віршового побудування ориґіналу, але і в умінні надати байковим сюжетам своєрідного українського характеру, як те гостро на прикладі «Грішника» підкреслив Грінченко. Він детально розглядає в своїй статті, якими способами досягає цього байкар: це не тільки майстерна розробка мови, що прегарно віддає манеру мислення й вислову оповідачевого (сюди стосуються: користування народними приказками, напр., «з панами добре знаться, та недобре цілуваться» — в байці «Вовк та Огонь»), — це є уміння дати характери в добрій згоді з фольклором: такий цар у «Грішнику», деспот і хазяїн, по-церковному грамотний і по-доброхазяйському діловитий; така лисичка у «Ведмежому суді», такі хлопчаки у байці «Хлопці», що низько присідають, щоб вище скакнути. Уміє Гребінка дати і масові сцени: як справжній майстер жанру, дає він картину ярмарку в «Могилиних родинах». Коли полетіла степом чутка про могилу, —
533
Хата. — СПб., 1860. — С. 41.