Українське письменство

Інтерес до байкового жанру на початках XIX в. можна скоріше поясняти літературними поглядами та потребами тогочасного українського автора й читача.

У величезній більшості цей автор і цей читач походять із служилого дрібно- і середньомаєтного дворянства, що вперше сформувалося з козацької старшини в третій і четвертій чверті XVIII в. і поклало свою печать на ввесь розвиток культурного життя українського, мало не до самого визволення селянства, до кінця 50—60-х рр. Значною мірою русифікований, цей дворянський автор і споживач літератури поволі, вже в пору Котляревського — Квітки втратив у масі своїй політичний патріотизм, що такою любов’ю до «умоначертания прежних времен» переймав Полетик та Капнистів, що диктував запальні фрази зашифрованому авторові «Истории Русов» і невиправдане слово про «незгаслий дух Полуботка» молодому Миколі Маркевичу. Але й зробивши кар’єру, визначившись на державній службі, віддавши себе на службу російській державності, «умные украинские головы» не до краю позбувалися «природного предпочтения» «своей землицы». Навпаки, під впливом ідей народності, що почали діяти вже в 10—20-х роках XIX в., вони розвинули патріотизм етнографічний. Побутові традиції вивітрювалися дуже помалу, і хоч як освічені Каразіни висміювали ту пору, коли навіть у багатих господах не було ліврейних льокаїв, хоч як небезпечними виставляли вони благонадійних людей на кшталт Квітки, але почуття племінної осібності не підупадало, прив’язаність до української мови не вмирала. Мирно здебільшого уживаючись з російською мовою (результат виховання в російській школі), вона творила своєрідну двомовну російсько-українську літературу на чолі з Котляревським, Квіткою, Гребінкою, молодим Гоголем, Стороженком, Сомовим та інш. Квітка і Гоголь-син, Стороженко і Гребінка стоять в одному культурному потоці, по-різному тільки розподіляючи свою роботу межи обома мовами — культурною та витонченою високими матеріями російською і рідною з дитинства українською.