Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Таким способом стара, християнським духом надихана притча застосовується до моральної свідомості дуже далекої від традиційного світогляду людини.
«Семантична двоплановість» (інакомовність) та дидактична спрямованість суть родові ознаки апологу. Які ж специфічні ознаки кожного з трьох названих вище його ґатунків — байки, притчі, приказки? Почнімо з найпопулярнішого із них — байки.
Перша специфічна ознака байки, що відрізняє її від притчі і приказки, — є фабульна її завершеність. Про це одностайно висловлюються старі й нові теоретики. У Остолопова, що в своїх формулюваннях спирався на Мармонтеля, знаходимо вказівку про тотожність байки з поемою. Байка — поема в мініатюрі. «Всякая басня должна иметь действие, как и все прочие поэмы, следственно — вступление, узел и развязку; должна иметь определенное место и потребное число действующих лиц с собственными их характерами»[510]. На тому кладе наголос і Потебня. В своїх цитованих лекціях він виписує тургенєвську поезію в прозі: «Necessitas — Vis — Libertas»: «Высокая костлявая старуха с железным неподвижно тупым взором идет…» — і, поставивши сам собі запитання: «Чи байка це?» відповідає: «Утверждаю, что это не басня». Це образно, рельєфно, але це фіксує тільки один момент — на той час, як «непременное условие басни составляет то, что она заключает в себе действие, т. е. ряд изменений»[511]. Мальовничі аксесуари при певній фабульній укінченості, елементах характеристики і діалогу наближають байку до невеличкої новели.
Друга специфічна риса байки — її герої. «Свойственные басне действующие лица суть животные и даже неодушевленные вещи. Сим-то отличается она от притчи или параболы, в которой описываются люди или люди вместе с животными». Це твердження «Словаря древней и новой поэзии» уточняє нова теоретична думка: «Действующие лица (басни) — животные и предметы неодушевленные, которые при применении должны служить символом людских отношений. Существование басен с героями-людьми не меняет дела. Отдельные произведения воспринимаются не изолированно, а на фоне идеи целого жанра, существующей в литературном сознании. Допущение бессловесных (героев) в литературу накладывает свой отпечаток и на басни о людях. Изредка вкрапленные в общую массу, они воспринимаются не как «рассказы из жизни людей», а как звенья в пестром ряду условных, полуреальних басенных героев. Целый сборник басен о людях был бы выпадением из жанра»[512].
Третя риса байки — її нотує тільки остання стаття Лідії Віндт — полягає в особливостях сюжетного будування. Розвиток дії в байці найчастіше проходить у двох моментах: вихідна ситуація намічає певну розв’язку, але розв’язка наступає несподівана і кардинально відмінна, інколи просто протилежна наміченій. Вона ламає позначену спочатку лінію. Прикладів такої двомоментності сюжетного розвитку та несподіваності розв’язання можна навести безліч. Ми вкажемо два, репрезентовані серією прикладів у нашій збірці. Дві наймички, що живуть у невпокійної господині, ненавидять півня, що рано вдосвіта підіймає на ноги господиню, а їх садить за роботу. Щоб виспатися хоч коли-небудь усмак, вони зводять півня. Розв’язка: господиня, не маючи півня і втративши з ним знання часу, починає будити їх серед ночі. В інших байках такого розподілу дії на два моменти немає, але тоді байка зводиться до якоїсь несподіваної кінцівки, загостреної, інколи афористичної, що звучить парадоксально на тлі попереднього оповідання. Вельможний урядовець стає по смерті перед судом і, здаючи на тім світі про своє життя звіт, признається, що він ні про що не дбав і нічого не робив, і всупереч усяким принципам і видимій справедливості потрапляє до раю. Загальна опінія не може помиритися з таким винагородженням бездіяльності та лінощів. Але мудрий суддя уміє її заспокоїти:
510
Словарь древней и новой поэзии. — I. — С. 79.
511
Из лекций по теории словесности. — X., 1894. Порівн. означення В. Жуковського, що узнавав байку — «моралью в действии». Сочинения. Изд. А. Ф. Маркса, 1902. — Т. 9. — С. 69.
512
Поэтика. — Сб. І.